Конкурс Вчитель року - 2016 Номінація "ІСТОРІЯ"

Педагогічне кредо

     Сам урок - творення добра Божими словами, що йдуть від щирого учительського серця.

     А скупа душа учня буде вічно творити нетлінні скарби Віри, Надії і Любові.

 Педагогічний портрет (від колег)

  

 30 років працює вчителем у Голубнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів Сидорчук Наталія Миколаївна.

   Це педагог, який залюблений у свій предмет. На її уроках панує атмосфера творчості та співробітництва.

   Учителька формує у школярів уміння спілкуватися, мислити, переконувати, відстоювати власну думку, стимулює їхню активність.

   

Вона – українка. Переконана у своїй причетності до долі України, шанує традиції українського народу та інших народів світу.

  Вона – лідер. Вміє спілкуватися з людьми, виробляти особисту позицію, здатна  творчо мислити, самостійно працювати над розвитком своїх моральних рис, інтелекту, культурного рівня; комунікабельна, тактовна.

  

   Вона – жінка. Несе відповідальність перед собою та суспільством, планує своє  життя, відповідно до мети; ставиться до свого здоров’я як до найвищої соціальної цінності, веде здоровий спосіб життя. Зорієнтована на родинні цінності і родинні обов’язки; відповідальна за близьких їй людей; розуміє важливість сім’ї.

 Вона – і її душа. Вільна у виборі думки, релігії, способу життя; виявляє милосердя, доброту, здібність до співчуття, терплячість, доброзичливість; уміє цінувати прекрасне.

   Вона - художній образ

Я з такими не зустрічалась,

Щоб людина так світилась 

І добром з нами ділилась... 

Вона ввійшла, струнка, висока, 

Гострий зір , м'який, глибокий.

Розум світиться в очах –

Диво дивнеє і жах!

Як же можна стільки знати? 

Скільки треба працювати! 

Мова чиста і красива, 

Так, людина ця щаслива! 

В слові світиться душа, 

Що живить і воскреша. 

Із буденності підносить, 

І злетіти в небо просить, 

Відірватись від землі. 

Кинуть наміри малі .

І піднятись попід хмари 

(Хоч ти юний, хоч ти старий), 

І нести добро у люди: 

Сій добро, добро і буде! 

Ви є вчителем від Бога,

Хай Вам світлая дорога!

 Хай Вас „верхи" грошима засипають,

 А „низи" ідеями допомагають.

 Ви - ліхтарик в темній ночі,

 Що запалює нам очі. 

Щира дяка Вам, митець! 

І вінок з вдячних сердець!

   Наталія Миколаївна – оптиміст, наполеглива та відповідальна, ерудована людина, яка своїм прикладом спонукає учнів до самовдосконалення.

Мета її життя – досягти щастя, успіху.

Анотація 

досвіду роботи вчителя історії 

Сидорчук Наталії Миколаївни

• Каменем спотикання на шляху до якісної освіти уже давно стали втрата частиною учнів мотивації до навчання, зацікавленості у її результатах. Тому вчитель історії Сидорчук Наталія Миколаївна завжди в пошуку засобів формування в учнів позитивної мотивації навчальної активності. Виходячи з досвіду власних напрацювань, учителька переконана, що орієнтація на підтримання зовнішньої мотивації у вигляді контролю веде до поступового і неухильного зниження інтересу до навчання, а для того, щоб учень прагнув учитися, умів оволодівати знаннями, його необхідно зацікавити. Враховуючи особливості рейтингу освітньої компетентності в середовищі учнів, виходячи з багаторічного досвіду, об’ємної роботи з учителями-предметниками, внутрішню мотивацію навчальної активності учнів Сидорчук Н.М.  поділяє на такі складові: професійна мотивація, громадянська мотивація та мотивація інтересу, уподобання. Завдання своє вбачає в досягненні оптимальності засобів органічного поєднання цих складових на «заведення» учнів, «провокування», пробудження в них жадоби до знань, бажання активної навчальної діяльності. З цією метою вчителем напрацьовано об’ємний комплекс методичних засобів створення умов для самореалізації дитини відповідно її інтересів, запитів і навчальних можливостей, якими педагог забезпечує стимулювання інтересу до нових знань, розвиток дитини через вирішення проблем і використання знань у конкретній практичній діяльності. 
•   На успішну реалізацію завдання щодо забезпечення доступу сільського школяра до якісної освіти та формування всебічно гармонійно розвиненої особистості наука і практика пропонують пересічному вчителю широке розмаїття форм, методів і освітніх технологій. Можливостями свого професійного рівня учителька шукає поміж них також і ефективний засіб уникнення негативних факторів, що мають сьогодні прояв при здійсненні навчально-виховного процесу.   
• Наталія Миколаївна поділяє думку про те, що втрата частиною учнів мотивації до навчання, зацікавленості у результатах – камінь спотикання на шляху до якісної освіти. З досвіду власних напрацювань, зокрема,  «Організація дослідницької роботи учнів при вивченні історії», учителька переконана, що орієнтація на підтримування зовнішньої мотивації у вигляді контролю веде до поступового і неухильного зниження інтересу до навчання, оскільки при цьому придушується «я» учня, ущімлюється його внутрішня мотивація. Поставити учня в таку ситуацію, при якій розвиватиметься його «я» - головна вимога вчителя до методичних комплексів своїх уроків. Для того, щоб учень прагнув вчитися, вмів оволодівати знаннями, його необхідно зацікавити. Саме тому, як правило, мета уроку Наталії Миколаївни розпочинається словами: «Допомогти учням… Зацікавити учнів…». Вона не дотримується стандартів, встановлених шаблонів. Будь-який етап уроку будує творчо, фантазує, шукає особливих, оригінальних засобів стимулювання навчальної праці учня. Не дати предмету загубитися поміж іншими предметами, відчувати на собі атмосферу інших уроків, перерви, психологічно налаштувати учнів на урок історії – завдання інтелектуальної розминки, якою учителька розпочинає кожний урок. Вона проводиться у різних формах: «Мікрофон», «Продовж мене», «Марафон», «Хронологічний калейдоскоп» тощо. 
• Головне для Наталії Миколаївни – дати кожному учню простір для роздумів, догадок, історичних паралелей, висновків. На її уроках традиційними стали проблемні ситуації, цікаві логічні завдання і дискусії. А питання «Чому?», «Як ти гадаєш?», «Доведіть», «Аргументуйте» звучать на кожному кроці.  Вчителька домагається активної навчальної діяльності учнів через організацію роботи учнів у парах, групах, засобами «Круглий стіл», «Засідання експертної групи», «Займи позицію» тощо. Вони є вдалим засобом шляхом діалогу вести учнів від мотивації інтересу до професійної та громадянської мотивації. «Коли це було? Чи потрібно це нам через кілька століть?» - запрошує вчитель учнів до спільних роздумів та обґрунтування значимості знань історії для сучасних поколінь. У творчому надбанні Наталії Миколаївни щодо формування мотивації активної навчальної діяльності поєднанням пробудження навчального інтересу та усвідомлення професійної, громадянської необхідності знань чільне місце займає дискусія («Круглий стіл», «Засідання експертної групи», «Форум», «Симпозіум», «Концентричні кола»). В практиці їх проведення вдається до поєднання роботи в групах та засобу «Акваріум» для розвитку творчих можливостей дитини щодо складання власного проекту глибоких суспільних перетворень як альтернативи офіційно відомих в історії. Пробудити активність самого пасивного, захопити учня радістю перемоги, власної рівноцінності, перевірити себе, свої знання та вміння їх мобілізувати в екстремальній ситуації – ось неповний перелік покликання навчальної інтелектуальної гри як складової частини методичного комплексу її уроків («Історичний міні-футбол», «Пан або пропав», «Розумники-розумниці» тощо). 
•  Сидорчук Н.М. реалізує творчий потенціал учня через формування в нього бажання активної навчальної діяльності поєднанням класної і позакласної роботи, що ґрунтується на інтересах й уподобаннях дітей. Ефективним стимулятором їх пізнавальної активності є ігри «Що?Де?Коли?», «Брейн-ринг», «Самий розумний», конкурс «Лелека» тощо. Особливе питання вчителя – навчальна активність дітей, які схильні до вивчення історії. Для стимулювання їх активності, створення простору для їх самореалізації, утримання високого рейтингу Наталія Миколаївна доручає їм виконання функцій консультантів, опонентів, рецензентів, доповідачів, капітанів команд тощо. Вони залучаються до проведення взаємоперевірки, розробки завдань, є  учасниками предметних олімпіад та учасники МАН. 

Методичний посібник

РОЗВИТОК  ТВОРЧИХ  ЗДІБНОСТЕЙ, 

НАЦІОНАЛЬНОЇ  САМОСВІДОМОСТІ  УЧНІВ  ЧЕРЕЗ  КРАЄЗНАВЧО-ПОШУКОВУ  РОБОТУ   

З  ІСТОРІЇ ТА МУЗЕЙНІ УРОКИ 

З М І С Т

1.    Вступ

2.Розвиток творчих здібностей,національної самосвідомості учнів через    краєзнавчо-пошукову роботу з історії та музейні уроки

3.Особливості організації музейно-краєзнавчого  уроку

4.Чинники, що сприяють ефективності музейного уроку

5.Методичні рекомендації щодо організації і проведення краєзнавчо- музейних уроків

        6.Розробки уроків

   7.Висновки

         8. Література

Вступ

„Хто не знає своєї минувшини, своєї історії (бо історією зветься

оповідання про давнішнє життя), то як би до смерті  зоставався

дитиною. Так як дитина не знає сказати про себе нічого, -

чия вона і звідки, ані про те, що діється і діялося навколо неї –

так і чоловік, що не знає нічого про свій край і народ, про

його минуле і теперішнє життя, виглядає  як та дитина.

Не личить то чоловікові розумному і розсудному.

Треба знати теперішнє життя свого краю та народу,

а щоб розуміти як воно склалося і як його дальше

 вести, доконче треба знати  його минувшість"

(М.Грушевський. Про старі  часи на Україні.

 Коротка історія України. - К., Акц. т-во

 „Обереги", 1991,ст. 7).

             Сьогодні педагоги шукають нових методів навчання учнів за єдино  правильним  принципом: навчання із  захопленням, навчання із радістю пізнання, навчання  з любов'ю до світу, до природи, до історії, до людей.

           Учитель повинен навчитися бути для учня  не лише предметником , а й практичним психологом, і методистом, що одночасно дарує дитині радість  відкриття знань і любові до навчання.  Необхідно приймати дитину такою, як вона є, абстрагуючись від  її   слабкостей і недоліків чи навпаки - розуму та зухвалості. Необхідно навчити учня вірити у свої сили й використовувати свої знання повною  мірою, якого б рівня вони не були: початкового,середнього, достатнього  чи високого. Успіх у роботі вчителя забезпечується, як правило, не застосуванням окремих успішних прийомів роботи, а розробкою технології навчання. Це передбачає не тільки пошук ефективних форм навчального процесу, але й добір змісту досліджуваного матеріалу. Природно, що педагогічні процеси необхідно розглядати в єдності змісту і форми. [7, с. 6—7].

Актуальність та доречність обраної мною теми зумовлена сучасними тенденціями роз­витку музеєзнавства, історії, психології, педа­гогіки, історичного краєзнавства та інших дис­циплін, що сприяють втіленню в життя прогре­сивних ідей освіти, виробленню нової методо­логії викладання, побудованої на основі їх взає­модії. Ефективність такої взаємодії не викликає сумнівів, адже в умовах сьогодення розвиток творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії музейної пе­дагогіки як наукових та прикладних галузей педа­гогіки активно розвивається у багатьох країнах світу, удосконалюються її форми і методи ро­боти з дітьми та молоддю, уточнюється кате­горіальний апарат.

Метою публікації є аналіз засадничих поло­жень в процесі інтеграції шко­ли і краєзнавчої роботи, музейних досліджень  на місцевому, локальному ґрунті, з'ясування різних особливостей їх практич­ної реалізації та взаємодії із сучасними тенден­ціями розвитку вітчизняної освіти.

Посібник побудовано навколо ідеї взаємодії краєзнавчо-пошукової роботи музею і шко­ли у контексті створення реального освітнього продукту з розвитку творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії та музейної пе­дагогіки . Його підготовка здійснювалась у тіс­ній співпраці вчителів, музейних спеціалістів та методистів з метою пробудження ентузіаз­му щодо нової, надзвичайно цікавої й корисної справи. Працівники культури і освіти, які вті­люватимуть його у життя, усвідомлять потребу в переосмисленні освітніх категорій, у поглибленому вивченні сучасних підходів до навчання й виховання в умовах краєзнавчої роботи серед музейного середовища.

Посібник охоплює історію, інтегрований курс «Мистец­тво», музику, образотворче мистецтво, курси «Світова художня культура» ,«Християнсь­ка етика», «Музейну педагогіку», «Краєзнавство». Значення кожного предмета розвивається на основі апробованих на музейній експозиції уроків до конкретних тем, навчальної програми та методичних рекомен­дацій [3, с. 45—47].

У контексті організації занять відбувала­ся широка інтеграція й осмислення зв'язків краєзнавства та ху­дожньої культури, предметів гуманітарно­го та художньо-естетичного циклів на основі творчих занять та дозвіллєвої діяльності шко­лярів; застосування особливих форм і методів навчання з розвитку творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії та музейної пе­дагогіки, узгоджених з учнями — активними учасниками  пошуково-освітнього процесу.

Своєрідним флагманом у пропедевтиці та реалізації ідей посібника є Березнівські ЗОШ І-ІІІ ступенів (Голубнівська, Бистрицька, Городищанська, Соснівська, Балашівська, Зірненська та інші) на базі яких працюють творчі майстерні вчителів, митців та науковців, систематично проводяться круглі столи, семінари, конференції, майстер-класи. Це сприяє висвітленню актуальних про­блем викладання мистецьких дисциплін, краєзнавчо-пошукової роботи, проведенню щорічних «Педаго­гічних марафонів» з краєзнавства тощо. Зокрема, «Педагогічні марафони» логічно узгод­жуються з новими напрямами музейно-педаго­гічної та краєзнавчої діяльності та концепціями розвитку істо­ричного середовища м. Березне та району зокрема.

Одним із завдань сучасної освіти є створення умов для формування творчої особистості та розвитку творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії. Особ­ливе місце у процесі гуманізації освіти належить художньо-естетичному циклу, який впливає на розвиток емоційно-чуттєвої сфери учня. [8, с. 16—17].

Успішному навчанні школярів історії велику роль відіграє не тільки фахова підготовка вчителя історії, а й його природне обдарування, вчительський талант. Захопити дітей навіть не дуже цікавим матеріалом, активізувати їхнє мислення, довільну і мимовільну увагу, ввести в атмосферу творчості, викликати бажання осягати глибини знань може лише талановитий вчитель.

Переді мною завжди поставало питання: Коли ж учні досягають високого рівня історичних знань? Даючи  на нього відповідь, з практики своєї роботи, я побачила, тоді, коли вони усвідомлюють важливість вивченого матеріалу та на практиці можуть  застосовувати набуті знання. І все це систематично контролюється і оцінюється вчителем. Тому я, в своїй вчительській практиці, велику увагу приділяю підвищенню історичної грамотності учнів та впроваджую у глибоке вивчення учнями місцевого краєзнавчого матеріалу через розвиток творчих здібностей та національної самосвідомості в учнів під час музейно – краєзнавчих уроків та пошуково – дослідницької роботи учнів .  Вважаю, що у поглибленні історичних знань учнів велике значення має осмислення опрацьованого теоретичного матеріалу, міцне засвоєння хронології та понятійного апарату, різні види пізнавальних завдань, творчість дітей на уроках історії, систематичний, послідовний контроль мене, як вчителя, їхньої навчальної,дослідницької та пошукової діяльності.   Неабияку роль,  на мою думку, у розвитку ерудиції учнів, формуванні історичного світогляду, відіграє аналіз історичних документів та текстів. Історію не можна знати без глибокого засвоєння джерел. Тому вчитель повинен виховувати у дітей інтерес до книги, до читання історичної літератури, що сприяє розвитку загальної культури і підвищенню загального рівня знань учнів.

            Урок, проведений в тому чи іншому класі, повинен бути відповідним чином організованим так, щоб учні одночасно здобували знання, навички, а разом з тим, формували свій характер та  світогляд.

            Головною метою школи є виховання громадянина, соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості. [9, с. 8].

На уроках історії розвивається історичне мислення учнів, яке передбачає загальне розуміння  історичного процесу в його різноманітності й суперечливості.

Плідно працюючи на уроках над засвоєнням, наприклад, вивченого матеріалу з історії, учні готуються до свідомої активної участі в суспільному житті держави, усвідомлюють її роль та місце в Європі.

Уроки історії повинні сприяти розвитку історичної свідомості, розумінню завдань, що стоять перед державою і світовою цивілізацією, критичному осмисленню минулого, прогнозуванню майбутнього; осмисленню ролі людини в історії, відповідальності особистості за власні ідеї, усвідомленню учнями права на вибір способу власної поведінки з урахуванням і дотриманням правових і гуманістичних засад.

Кожен урок повинен бути цікавим, корисним і пізнавальним. До уроків історії не можна підходити стандартно. Насамперед, учнів необхідно стимулювати до активної співпраці та постійного пошуку на уроці, якщо вони будуть просто пасивними спостерігачами, то ніякої педагогічної цінності такий урок не дасть. Для того, аби урок був успішним і плодотворним, потрібно чергувати різні типи уроків, форми і методи навчання. Одним з найважливіших завдань даного посібника  є  розвиток творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії та музейної пе­агогіки, розвиток мислення, пам'яті, творчих здібностей і задатків учнів, які в сукупності забезпечують розумове виховання.

         На уроках вчитель повинен старатись навчити учнів самостійно здобувати знання, творчо працювати з різними видами історичних джерел, ведучи власні самостійні пошукові дослідження. В умовах переходу до нової системи оцінювання знань і умінь учнів приділяти увагу на роботу з обдарованими і  талановитими дітьми. В кожному класі повинно бути ядро, тобто  активні учні, які можуть  не лише вчитися , а й займатися пошуково – дослідницькою роботою , учні котрі мають до цього певні здібності, і головне, бажання. [11, с. 17].

           Основне завдання моє, як вчителя - підтримати і розвинути  здібності та творчі нахили обдарованих учнів. Для цього я намагаюся індивідуально підійти до кожної творчої дитини. Часто на уроках сильним учням даю окремі завдання, вони працюють самостійно. Рекомендую їм прочитати чи опрацювати додаткову літературу по тій чи іншій темі. Практикую написання учнями пошуково – дослідницьких рефератів та повідомлень, часто ці учнівські надбання пошуково-дослідницької роботи використовуємо на конкурсі – захисті МАН. Це допомагає моїм учням у формуванні в учнів навиків пошукової, дослідницької  та краєзнавчої роботи. Проводжу індивідуальні заняття, бесіди з обдарованими дітьми, щоб більш глибоко розкрити їм те чи інше проблемне питання

        Намагаюся творчо підходити до кожної теми уроку, використовуючи різні прийоми, форми і методи навчання, виховання учнів та розвитку творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії та музейної пе­агогіки . Намагаюся прищепити молодому поколінню любов до минулого, історії України та рідного краю. Для пожвавлення, активізації навчальної (розумової ) діяльності учнів використовую краєзнавчі матеріали: з історії села, Березнівщини,Рівненщини та Полісся.

         Для того, щоб урізноманітнити навчальний процес, уникати сірої буденності, я практикую різні типи уроків: комбіновані уроки, лекції, уроки - семінари, уроки - заліки, урок захисту знань, умінь і навичок, уроки – екскурсії, музейні уроки та інші. Для зацікавлення учнів використовую історичні кросворди, ребуси, загадки, проводжу історичні вікторини та конкурси. Це значно стимулює інтерес до предмету.

    Неможливо уявити собі школу без творчого вчителя, а вчителя, у свою чергу, без нестандартних, інноваційних уроків. Нестандартні уроки є тією нетрадиційною формою навчання і засвоєння знань, що зробила заявку на реалізацію у вчительській практиці нової педагогічної технології, зокрема, перехід на 12-бальну систему оцінювання. У педагогіці виділяють близько ста двадцяти різновидів нестандартних уроків. У своїй практиці я використовую кілька груп таких уроків:

1.              Уроки, засновані на оригінальній організації навчального матеріалу: урок взаємного навчання (учні, працюючи попарно, ставлять одне одному запитання, відповідають на них, оцінюють відповіді одне одного. Потім біля дошки пари працюють перед усім класом. Вчитель клас оцінюють роботу кожної пари. Цю форму уроку можна використовувати, якщо тема добре засвоєна учнями або ж при вивченні нового матеріалу, якщо тема не складна, такі уроки можна проводити і під час тематичної атестації знань учнів);груповий метод навчання.

2.              Уроки, що спираються на фантазію (даю творче завдання - скласти кросворди, чайнворди, ребуси, вірші. Завдання може бути груповим або індивідуальним. Тут учні при оформленні роботи спираються на елементи творчості. Іноді гарні роботи учнів можна використовувати як оформлення на уроці, та як роздавальний матеріал).

3.              Уроки моделювання історичної ситуації: подорож у минуле, виступ від імені відомого історичного діяча і т. ін. Учням дається завдання:  « уявіть, що ви є учасником якої-небудь події …». Треба описати подію, використовуючи достовірні факти.

4.              Уроки, розроблені за аналогією з різними суспільними явищами: прес-конференція, усний журнал, „круглий стіл", урок-диспут, ін.

5.              Уроки, що імітують діяльність різних установ і організацій: урок-театр, урок-суд;

6.              Уроки з ігровою змагальною основою: конкурс, турнір, брейн-ринги, КВК, урок „Що? Де? Коли?", урок - питань і відповідей, уроки – екскурсії, та ін;

7.              Урок роботи з контурними картами з творчими завданнями.

8.              Уроки пошуково–дослідницького напряму.

Значну увагу приділяю позакласній роботі з учнями. Традиційно у школі проводиться тиждень історії, під час якого  учні приймають школярі  у конкурсах, вікторинах, історичних вечорах.                                                                                                   

Товариство "Наукова зміна" започаткувало свою діяльність в 1993 році, в нього входять учні 8-11 класів. Товариство користується в Голубнівській школі неабиякою популярністю. Його члени поставили собі за мету дослідити стародавнє городище, що знаходиться на території села Голубне, науково - обґрунтувати результати дослідження. Вони впродовж кількох років займаються археологічними розкопками. Уже зібрана колекція різноманітних знарядь праці найдавніших людей та велика кількість нуклеусів. Триває робота щодо їх опису. Крім того, юні науковці вивчають історію рідного краю, держави, культури українського народу, взаємини людини з навколишнім середовищем через господарство, побут, національні, місцеві промисли, продовжують збирати різні речі господарського та повсякденного вжитку, фотографії, публікації про Голубне для  шкільного музею.

З товариством "Наукова зміна" плідно співпрацюють члени історико-пошукового гуртка "Краяни". Вони виявили чимало кам'яних знарядь праці найдавніших людей, систематизували їх, дали наукове обґрунтування своїм знахідкам.

Робота у товаристві "Наукова зміна", гуртку "Краяни" дозволила голубнівським школярам випробувати свої сили в науково-дослідницькій та пошуковій роботі уже в складі Малої академії наук, її вихованці мають ряд важливих досліджень, серед яких "Стародавнє городище села Голубне", "Археологічні знахідки на території села Голубне", "Найдавніші крем'яні знаряддя праці далеких пращурів", "Уламки кераміки", "Культура шнурової кераміки", "Кераміка скіфських часів" тощо.

Мала академія наук працює в Голубнівській ЗОШ уже п’ятнадцять років. За цей час її члени здобули чимало перемог на районних, обласних  та Всеукраїнських  рівнях. Теми наукових робіт над якими працювали учні нашої школи:  "Історія села Голубне" (Олена Марчук, 10 клас), "Археологія      села      Голубне"  (Тетяна Климейко, 11 клас), "Стародавнє городише села Голубне" (Вікторія Кокота, 11 клас),  "Призабутий обряд   весілля"  (Оксана   Басюк, 10 клас), "Сорочку білу вишиваю шовком" (Косковецька Людмила, 8 клас), «Вишита сорочка – сакральна річ моєї родини» (Косковецька Людмила, 9 клас), “Видатні люди мого села” (Оліферчук Ганна,  8 клас), “Загадкова дорога історії” (Фіяло Тетяна, 10 клас), «Ткацтво – народне ремесло» (Журавель Олена, 9 клас).

Крім захисту досліджень учні школи   почали випробовувати себе і на обласних конкурсах юних екскурсоводів – краєзнавців, де неодноразово займали призові місця.На основі історичних досліджень, зібраних учнями було  розроблено авторську програму з українознавства, за якою працюємо, починаючи  з 5 класу. Окремим її підрозділом є вивчення творчості місцевих майстрів, історичних, архітектурних пам'яток поліського краю. Це розширює і збагачує світогляд школярів, зміцнює їх патріотичні почуття.

Зібраний матеріал ліг в основу музею села Голубне,  який працює із 1996 року. Багатими і цікавими є експозиції* "Археологія Голубного" з підрозділами "Культура шнурової кераміки", "Городоцько-здовбицька культура", "Скіфський період", "Народні промисли і ремесла", "Давня і сучасна вишивка", "Розвиток освіти" та інші. Музейні реліквії надихають юних мешканців Голубного на глибоке вивчення історії села, поліського краю, України та її сьогодення. 

РОЗВИТОК  ТВОРЧИХ  ЗДІБНОСТЕЙ,  НАЦІОНАЛЬНОЇ  САМОСВІДОМОСТІ  УЧНІВ ЧЕРЕЗ  КРАЄЗНАВЧО-ПОШУКОВУ  РОБОТУ   З  ІСТОРІЇ  ТА МУЗЕЙНІ УРОКИ

         Знати історію рідного краю - це обов'язок кожного громадянина, це важливе завдання шкільної освіти. [3, с. 46—47]. Подібне завданнями  ставлю перед собою і я, як вчитель історії, і як просто людина.

В українській історії є ще багато питань, мало досліджених, або ж недосліджених зовсім. До кола цих проблемних питань відноситься і історія виникнення і розвитку українських поліських сіл та містечок. Якщо історія великих міст України ще більш-менш зафіксована у письмових джерелах і працях, то по історії сіл інформації на даний час мало. Тому націлюю учнів на дослідницьку роботу по історії рідного краю, пошук інформації про рідне село. Матеріал, добутий учнями під керівництвом учителя завжди має велике практичне значення. Високі почуття „Батьківщина", „національна гідність" починаються саме зі знання рідного краю, історії села чи міста, вулиці, домівки, де людина народилася і виросла, де пройшло її дитинство. На схилі років ми найчастіше згадуємо батьківську хату, битий шлях, яким ходили до школи, незайманий ліс за селом. ї з особливою подякою - тих людей, які ділилися з нами своєю мудрістю, допомагали опанувати непросту науку життя.

Краєзнавство тому і користується такою популярністю і любов'ю в народі, що відгукується на найтонші струни людської душі. Далеко не кожна наука здатна так органічно поєднувати минуле, сучасне й майбутнє, відкривати нове у давно відомому, промовляти до сердець.

Краєзнавство - це цілий арсенал ефективних методів і форм успішної навчально-виховної роботи. Завдяки вивченню, використанню місцевого історичного матеріалу учні мають змогу вийти за межі підручників, відчути історичні події, осмислити історичні процеси, „доторкнутися" до історії. Визначальна роль в засвоєнні учнями історичних знань з історії рідного краю належить урокам з історії України [16, с. 171—172].

Навчальні матеріали з історії України передбачають вивчення історії країни з стародавнього часу до наших днів. Це створює можливість для широкого вивчення місцевої історії, використання її фактів у навчальному і виховному процесах.

Важливого значення в умовах модернізації шкільної освіти набуває проблема активізації пізнавальної діяльності учнів, що пояснюється високими темпами розвитку та удосконалення науки і техніки, потребами суспільства мати людей самостійних, вільних від стереотипів. І саме використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії є одним із засобів активізації пізнавальної діяльності учнів.

Використання краєзнавчого матеріалу носить комплексний характер - поєднання археологічного, історичного, географічного, літературного та інших напрямків. Воно передбачає необхідність між предметних зв'язків, за допомогою яких активізується пізнавальна діяльність учнів.

Комплексне використання краєзнавчого матеріалу не лише доповнює курс загальної історії своїм змістом, поняттями, фактами, але й створює умови для стимуляції розумової діяльності учнів шляхом постановки перед ними навчально-пізнавальних, зокрема проблемних завдань. У ході уроку в учнів виробляється критичний спосіб мислення, вміння комплексно використовувати знання щодо вирішення пізнавальних завдань уроку, формуються узагальнюючі поняття: соціально-економічні, політичні тощо.

Почуття любові до України, глибока повага до вікових народних традицій - невичерпні джерела духовності, моральності та культури сучасної людини. Знання рідного краю духовно збагачує її, виховує нездоланну відданість Батьківщині, вчить шанувати свій народ та інші народи, що здавна пліч-о-пліч жили й працювали в Україні. [20, с. 6—7].

Саме краєзнавство є безцінною скарбницею збереження історичного досвіду багатьох поколінь, всього того найкращого, що витримало випробування часом у сфері матеріальної й духовної культури. Ця скарбниця є тим своєрідним містком, який з'єднує покоління минулі з поколіннями сучасними й прийдешніми.

Значення краєзнавства не обмежується його місцем в історичній науці. Одночасно воно є формою залучення широких кіл громадськості до пізнання історії рідного краю як складової частини багатовікової історії нашої Батьківщини, проявом творчої активності мас, у виявленні, збереженні і примноженні історично-культурної спадщини нашого народу.

Краєзнавчий рух спрямований також на розвиток міжнародних культурних контактів, участь у пошуку та поверненні в Україну пам'яток історії та культури, що опинилися поза її межами.

У час, коли активно формуються нові національно-патріотичні, загальнолюдські ідеали та духовні .цінності, необхідно зберегти цей зв'язок між поколіннями, не втратити, не розгубити, не знецінити найкраще, що створено талантом і розумом українського народу.

Одним із поширених засобів активізації пізнавальної діяльності учнів на всіх етапах навчання (сприйняття нового матеріалу, осмислення, повторення, відтворення) є самостійна робота з використанням краєзнавчого матеріалу.

У сучасних умовах важливо послідовно розвивати в учнів уміння самостійно добудовувати та творчо застосовувати знання, а це можливо лише при оволодінні ними досвідом самостійної творчої діяльності. Досвід творчої діяльності забезпечує готовність до пошуку шляхів вирішення нових проблем, які ви­никають в умовах нестандартних ситуацій, тобто за відсутності зразка дій (карти, схеми, стенди, графіки, таблиці та ін.), інша краєзнавча література. [17, с. 26—27].

Якщо учні не підготовлені до використання краєзнавчого матеріалу, то він не тільки не зможе стати засобом оволодіння основами науки і активізації пізнавальної діяльності учнів, але й буде об'єктивним гальмом в цій справі.

Для запобігання такого стану речей необхідна організація спеціальної цілеспрямованої діяльності учнів і вчителя, в процесі якої використання краєзнавчого матеріалу проходить три стадії.

На першій і другій стадіях він виступає в якості предмету вивчення; засобу пізнання та формування системи знань під керівництвом вчителя; засобу і методу самостійного пізнання учнів.

На третій стадії краєзнавчий матеріал виступає в якості об'єкту активної продуктивної діяльності учнів. [15, с. 10—11].

Діяльність учнів в процесі самостійної роботи полягає в ознайомленні зі змістом параграфу, фіксуванні основних фактів, понять в конспекті, в доповненні основного матеріалу фактами, поняттями місцевої історії, у встановленні зв'язків місцевого матеріалу із загальноісторичним, виявленні особливостей явищ і подій місцевої історії, а також факторів, які зумовлюють ці особливості.

Велику користь у засвоєнні учнями матеріалу дають історичні екскурсії та музейні уроки.  Вони допомагають створити правильне відображення минулого, безпосередньо пов'язати з конкретними історичними речами, пам'ятниками; конкретно, предметно та просто знайомлять з минулим рідного краю, його історією, етнографією і побутом.

Екскурсія  та музейні уроки включають три основні етапи: підготовку вчителя і учнів, проведення і підсумок. Перший розпочинаємо із складання перспективного тематичного плану, попереднього вивчення того чи іншого об'єкта та відзначення його мети. Вступні екскурсії чи музейні уроки передують вивченню навчального матеріалу на уроці, дають уявлення про зміст нового предмета, розділу, курсу, наприклад, "Історичне краєзнавство, його суть і мета". Найбільшу результативність дають супровідні екскурсії чи музейні уроки, їх мета: конкретизація, поглиблене вивчення навчального матеріалу на базі речових і писемних історичних пам'яток (або якщо тема містить складний і важливий матеріал). Супровідними їх називають тому, що організовуються паралельно з вивченням теоретичного матеріалу. [20, с. 18].

Так, при плануванні теми „Первіснообщинний лад на території України" слід відвести час для музейних уроків. Підготувавши заздалегідь і вибравши з багатьох експонатів найголовніші, учитель чи екскурсоводи музею проводять в експозиції музею заняття. Залежно від того, коли воно має бути, учитель і будує урок-екскурсію. Якщо на цю тему вже проведено урок у класі, то в музеї можна провести повторювально-узагальнюючу бесіду із залученням музейних експонатів.

Для проведення бесіди можна відібрати такі запитання.

1.Якими були заняття і знаряддя праці первісних людей? Подумайте.

2.Знайдіть і покажіть ці знаряддя серед експонатів.

З.Де на території Березнівщини знаходилися населення первісних людей?

4.Які племена заселяли територію краю?

5.Чому знаряддя праці удосконалювались? Що сприяло появі лука і стріли, глиняного посуду, іншим винаходам?

6.   Про що свідчать знахідки монет римського походження?

7.   Коли проводились археологічні дослідження Березнівського району?

8.   Розкажіть про неолітичну пам'ятку , виявлену на березі річки Случ.

9.Які культури (поселення яких культур) виявлено на території нашого краю?

Таким чином, використання краєзнавчого матеріалу та проведення музейних уроків в навчальній роботі значно підносить рівень знань учнів з історії, наприклад,  первісного суспільства, і допомагає їм свідомо засвоїти основне історичне поняття - первіснообщинний лад. Після такої екскурсії багато учнів самі починають розшукувати предмети старовини, досліджувати їх та пробувати писати наукові реферати і захищати їх науково – дослідницький характер

Заключні екскурсії та музейні уроки результативні за умови їх проведення після вивчення розділу програми з метою узагальнення і систематизації теоретичних знань, поглиблення міжпредметних і внутрішньо предметних зв'язків.

Важливою ділянкою краєзнавчої роботи в школі є факультативні та профільні заняття. Вони хоч і належать до категорії навчальних, однак в основному передбачають широку позакласну і позашкільну діяльність. Краєзнавчі факультативи та профілі об'єднують тих школярів, які прагнуть самостійно одержати знання, поглиблено вивчаючи документальні матеріали місцевих архівів, музеїв, наукову краєзнавчу літературу, беруть участь у експедиціях. [11, с. 17].

За змістом факультативні чи профільні курси поділяються на ті, які повністю ґрунтуються на краєзнавчому матеріалі, та на загально - історичні, з використанням місцевого матеріалу. Перші дають можливість учням одержати систематичні знання з історії краю, в других - краєзнавчий матеріал включається тільки на основі логічних зв'язків. Вибір факультативу чи профільного курсу з історії краю обумовлюється підготовкою вчителя до його проведення, інтересом учнів до вивчення свого краю, наявністю навчальної бази.

 Дослідницька спрямованість у роботі з історії краю є необхідною умовою його успішної діяльності. Тому в роботі краєзнавчого характеру особлива увага приділяється самостійній діяльності учнів.

Все це в кінцевому підсумку приводить до збагачення краєзнавчими знаннями учнів, формує національну свідомість, виховує громадянина України.

Історію рідного села вивчаємо за таким планом:

1.      Перша історична згадка про село .

2.      Історичні відомості про заснування і назву села.

3.      Перші будинки, архітектурні споруди.

4.      Як зростала чисельність населення.

5.  Умови життя, заняття, національний і соціальний  склад населення.

        6.  Визначні особистості - вихідці з рідного села .

Краєзнавчий матеріал можна повністю використати у школі, на уроках історії, музейних уроках, це буде свого роду доповнення, додаток до підручника, його можна використати не лише на уроках історії а й на уроках народознавства, українознавства, української мови та літератури, географії, художньої культури, етики  та ін.

 На основі краєзнавчого матеріалу можна написати лекції для населення, які з задоволенням послухають всі жителі рідного села, району тощо. У старших класах з профільним вивченням історії обов'язково більш широко має висвітлюватися історія рідного краю.

Добре організувати використання краєзнавчого матеріалу найкраще зможе той вчитель, який сам захоплюється вивченням історичних пам'яток і вміє зацікавити цим своїх учнів.

Навчальна програма з історії України для середньої школи розрахована також і на засвоєння учнями історії рідного краю. Проведення уроків з історії рідного краю вимагає від учителя постійного творчого пошуку методики викладу матеріалу в школі. Використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії та музейних уроках  не тільки не викликає перенавантаження учнів, а навпаки, значно полегшує засвоєння систематичного курсу історії, робить знання учнів більш гнучкими і глибокими. [12, с. 2—4]. Коли вчитель в ході викладу теоретичного матеріалу вклинює приклади, факти місцевої історії, то це пожвавлює розповідь, учні краще сприймають матеріал. Часто, викладаючи учням незнайомий матеріал, я для порівняння наводжу приклади з історії села, району. Як наслідок, матеріал, який поєднується з використанням краєзнавчого матеріалу, краще залишається в пам'яті учнів.

Вчитель повинен прагнути до того, щоб у результаті систематичного включення краєзнавчого матеріалу в навчальний процес в учнів сформувалась певна система знань про рідний край, про головні етапи його розвитку.

Використання краєзнавчого матеріалу в процесі навчання історії в школі має сприяти:

-             розвитку історичної свідомості, розумінню і критичному осмисленню минулого, прогнозуванню майбутнього;

             -      осмисленню ролі людини(в тому числі і себе) в історії, відповідальності особистості за власні дії, усвідомленню учнями права на вибір способу власної поведінки;

-    розвитку системного мислення;

            -   вихованню громадянської свідомості, честі та гідності в гармонійному поєднанні національних та загальнолюдських цінностей, утвердженню ідеалів гуманізму, демократії, добра та справедливості;

-  толерантному, неупередженому сприйманню і доброзичливому ставленню до інших народів, груп та особистостей;

-             розвитку творчого мислення, формуванню власної точки зору та критичного ставлення до інформації;

-         розкриттю та розвитку творчих здібностей учнів;

             -       розвитку в учнів інтересу та поваги до історії та культури свого та інших народів, прагненню зберегти та примножити культурну спадщину свого краю.

         Методи і форми застосування краєзнавчого матеріалу на уроках історії та музейних уроках можуть бути різноманітними, починаючи від прикладів для пожвавлення і оживлення матеріалу аж до проведення спеціальних, повністю побудованих на краєзнавчих матеріалах,  уроків. Краєзнавчі матеріали можна включити як пункт плану до таких узагальнюючих тем уроків історії України у 7-11 класах: „Наш край від найдавніших часів", „Наш край у Х\/І-Х\/ІІІ століттях"(5 кл.), „Наш край у далекому минулому. Перші відомості з історії краю", „Наш край у ХІУ-ХУ ст."(7 кл.), „Наш край у першій половині XIX ст.", „Наш край у другій половині XIX ст.", „Наш край на початку XX ст."(9 кл.), „Наш край у 1917-1920 рр.", „Наш край у 20-30-ті роки"(10 клас), „Наш край у роки війни", „Наш край у 60-80-ті роки"(11 клас).

Більш ґрунтовно зазначені теми можна розглянути в міру потреби на додаткових уроках (уроки резерву), виділених учителю програмою.

Учителеві слід ще на початку навчального року повідомити учнів, що в процесі вивчення курсу історії України вони систематично вивчатимуть і найважливіші події та факти місцевої історії, пам'ятки матеріальної та духовної культури рідного краю, і з перших же уроків почати використовувати краєзнавчий матеріал з показом пам'яток. Це дає хороші результати.

Під час вивчення епохи феодалізму, з метою кращого усвідомлення цього періоду, обов'язково потрібно ознайомити учнів з подіями, які відбувалися на території рідного краю. Для цього доцільне проведення уроку „Наш край у XIV- п.п. XVII ст.

На закріплення матеріалу по цьому періоду можна провести тематичний вечір, конференцію, диспут, вікторину, конкурс на кращого знавця історії рідного краю.

Я особисто практикую проведення історичних вікторин та конкурсів на кращого знавця місцевої старовини.

Вікторина - це своєрідне змагання, метою якого є виявлення переможців у знанні певної історичної теми, життєвого і творчого шляху того як іншого діяча. Вікторина є одним з важливих засобів поглиблення знань учнів з історії. Вона допомагає учням дізнатися про нове, викликає поглиблений інтерес до певних історичних подій і явищ. Після проведення вікторини я обов'язково підводжу підсумок і переможці вікторини нагороджуються відмінними і добрими оцінками з історії по тій чи іншій темі.

Допомагає в розширенні кругозору учнів, розвиває їх інтерес до предмета, цікава захоплююча гра. Одним з видів гри є кросворд, який можна використати на уроках під час закріплення вивченого матеріалу, або в позаурочний час.

Досить цікаво і корисно для учнів можна організувати тиждень історії рідного краю. В ході його проведення повною мірою можна використати весь наявний краєзнавчий матеріал. Тиждень історії охоплює учнів різних класів, всі школярі якоюсь мірою залучаються до дослідницької, пошукової роботи.

Проведення тижня історії в школі вимагає серйозної наукової підготовки. Плановані заходи повинні враховувати специфіку різних вікових груп учнів, теми повинні виноситись такі, які під силу учням того чи іншого класу. Це дозволить дітям зацікавитись предметом і в майбутньому більш серйозно ставитись до історії.

План

проведення тижня історії рідного краю

           1.  Ознайомлення з літературою по історії рідного краю(книжкова виставка, огляд-лекція  вчителя);

2.  Дискусія про  виникнення села Голубне, Чи справді Голубному вже 416... , а можливо 1050 ?

3.   Історико-літературні читання. Князі Сангушки і Малинські: що вам про них відомо?

4.    Музейний урок. Моє село крізь призму століть.

5.    Екскурсії до музею історії села Голубне;

6.   Вікторина. Чи знаєте ви історію свого села ?

      Отже, різноманітність форм і напрямків позакласної краєзнавчої роботи при оптимальному забезпеченні сучасною методикою робить її важливим засобом реалізації оновлення змісту шкільної історичної освіти.

Особливості організації музейно-краєзнавчого  уроку

Кожен урок, що проводиться у музейному середовищі, — це глибоко продуманий крок на шляху формування в учнів здатності до глибо­кого сприйняття мистецтва. Урок — це збага­чення емоційно-естетичного досвіду школярів у ході сприймання «живого мистецтва» (експо­натів), духовний розвиток учня, формування мистецьких уявлень, потреби у творчій саморе-алізації [11, с. 17-18].

Музейний урок дає надзвичайні можливості у царині формування художньо-естетичної куль­тури учнів, оскільки сприяє створенню відповід­ної атмосфери спілкування з «живим мистец­твом», реалізації інтегрованих підходів у ході вивчення певних тем, збагаченню емоційно-ес­тетичного досвіду школярів, формуванню куль­тури поведінки у музеї.

Музейні експонати впливають водночас на інтелектуальні й емоційні процеси розвитку ди­тини, а кожна експозиція є своєрідним трансля­тором через предмети знань, навичок, суджень, оцінок і почуттів, сприяючи формуванню особистісного ставлення дитини до цінностей куль­турної спадщини, її естетичному вихованню та розвитку креативного мислення.

Музейне заняття базується на демократичних засадах, адже проводиться разом з учнями, а не для них, що передбачає активну й творчу спів­працю. Учні отримують задоволення від спіл­кування з «живими» творами мистецтва, вчать­ся мислити, слухати, спостерігати й вести діа­лог, послуговуючись мистецькою термінологією тощо. У цьому процесі визначальну роль відіграє творча співпраця вчителя і музейного співробіт­ника, які володіють елементами педагогічної техніки в управлінні діяльністю учнів у ході їх­нього розвитку, виховання й навчання.

Чинники, що сприяють ефективності музейно-краєзнавчого уроку

Від яких чинників залежатиме ефективність та успішність музейного заняття? На мою дум­ку, це:

- творча взаємодія вчителя і музейного пра­цівника;

- безпосередня зацікавленість учителя в ко­мунікації з музейним середовищем;

 - глибокі знання з педагогіки та психології;

 - чітке планування й підготовка уроку;

 - тісна співпраця з адміністрацією школи.

Процес викладання у музеї передбачає по­шук різноманітних зв'язків, паралелей, аналогій між видами мистецтва. Такі уроки ґрунтуються на принципах особистісно орієнтованого і розвивального навчання, сприяють ефективному засвоєнню учнями культурно-мистецької спад­щини, формують національну свідомість, сти­мулюють зацікавленість видатними особистос­тями та творчими постатями.

Урахування вищерозглянутих принципів дає змогу ефективно розв'язувати такі завдання:

- запровадження інтегративних підходів під час вивчення різних навчальних тем (на основі інтеграції між предметами: українська і зарубіж­на літератури, історія, географія, краєзнавство, христи­янська етика, образотворче та музичне мистец­тво, художня культура);

-  стимулювання пізнавальної активності уч­нів засобами творчості;

-   здійснення позитивного впливу на розви­ток емоційно-чуттєвої сфери учнів;

 -   сприяння засвоєнню школярами норм по­ведінки у музеї;

 - розвиток в учнів уміння вести мистецький діалог, аналізувати різноманітні твори мистецтва;

 - стимулювання вихованців до своєрідного «занурення» в історію культурних цінностей, що зберігаються у музеях;

 -  прищеплення їм шанобливого ставлення до митців.

Структура уроку, що проводиться у музеї, обов'язково повинна ураховувати елементи інтерактивності, що виявляється на кожному його етапі: у процесі пояснення, узагальнення, систематизації й закріплення навчального матеріа­лу лід час підбиття підсумків та повідомлення домашнього завдання. Зокрема, на стадії пояс­нення нового матеріалу вчитель взаємодіє з му­зейним працівником, почергово викладаючи ос­новний зміст теми з позицій базових знань та їх втілення в експозиції музею.

Учитель також може залучати учнів-експертів, які заздалегідь опрацьовують матеріал з теми музейного уроку з метою пояснення його матеріалу однокласникам. На наступному ета­пі відбувається діалог музейного працівника з учнями, які активно залучаються до діяльності: проводять пошукову роботу, виконують прак­тичні завдання, обговорюють спільні навчаль­ні проблеми.

Під час підбиття підсумку уроку учні прого­ворюють свої «музейні здобутки» та одержують нескладні практичні завдання для самостійного виконання, які обов'язково повинні мати твор­чий, ненав'язливий характер.

Інтерактивна взаємодія у музеї та інтегрова­ний зміст уроків є найкращим підґрунтям для:

  - формування загальнокультурної компе­тенції (розвиток культури почуттів та креативності учнів);

 - опанування вміннями та навичками прак­тичного застосування термінології.

Методичні рекомендації щодо організації і проведення

 краєзнавчо - музейних уроків

У цьому сенсі доречними можуть бути по­ради для вчителів та музейних працівників, які стосуються різних аспектів організації та прове­дення музейних занять. Передусім це:

- тісна співпраця учителя і музейного спів­працівника, що передбачає обов'язкову поперед­ню підготовку уроку, досягнення взаєморозумін­ня у питаннях методики й дидактики);

- відбір експонатів до теми згідно з прин­ципом вікової диференціації (у 5—6 класах діти здатні сприймати в середньому 6—9 екс­понатів);

- оптимальне визначення типу й моделі уро­ку, відповідних обраній структурі;

- дотримання часових меж уроку (у 5-му класі урок має тривати 35 хвилин, у 6-му — 35— 40, зважаючи на особливості емоційного впли­ву мистецтва на дітей);

- лаконічний, доступний та емоційний виклад матеріалу уроку для учнів (акцент на розповідь про експонати);

- розроблення додаткових засобів навчання (буклетів, карт, тестів, кросвордів тощо), які ви­користовуються на уроці;

- придбання для учнів планшеток і запис­ничків, які вони використовують під час уроку та в процесі підготовки домашнього завдання;

- обов'язковість визначення домашнього за­вдання на музейному уроці в будь-якій формі;

- диференційний підхід до різних класів;

- підтримка й допомога батьківської ради кожного класу в організаційних моментах;

- дотримання учнями правил поведінки у музеї;

- самооцінка та аналіз проведеного уроку, виявлення його сильних і слабких моментів.

Важливим завданням музею як культурно-освітнього центру є ознайомлення молоді з ма­теріальною і духовною спадщиною народу, адже процеси модернізації шкільної історичної осві­ти в Україні спрямовані на формування актив­ного громадянина, національносвідомої особистості, усебіч­но розвинутої людини. [13, с. 53].

Загальна освіченість та уміння творчо за­стосовувати свої знання є запорукою успіш­ності у житті, коли людина здатна самостій­но формувати власні думки на основі побаче­ного, зіставлення різних фактів і поглядів. Не­оціненну допомогу в цьому надає вивчення іс­торії, яка вчить мислити розсудливо, критично, формує знання про минуле, сприяє виробленню певних компетентностей для розв'язання жит­тєвих ситуацій.

У музейному просторі уроки з історії на­бувають особливого значення, оскільки дають змогу реалізувати численні міждисциплінарні зв'язки між різними предметами, вчать аналізу­вати, узагальнювати, розмірковувати, спостері­гати, спілкуватися між собою, шукати й знахо­дити необхідну інформацію та розв'язувати на­вчальні проблеми.

Здебільшого такі уроки передбачають за­стосування спеціальних музейно-педагогічних прийомів — контрасту, занурення, навіюван­ня, порівняння, цитування, руху, локалізації, показу та ін.

Уроки історії, проведені у музеї, вирізняють­ся можливістю застосування великого арсеналу методів і прийомів, адже критерієм оцінюван­ня навчальної діяльності учнів є уміння аналі­зувати та узагальнювати матеріал, самостійно здобувати знання, проводити пошуково-дослід­ницьку роботу. Це створює атмосферу зацікавленості, небайдужості до матеріалу.

Не менш важливим є безпосереднє й віль­не спілкування музейних працівників з дітьми, яке повинно мати демократичний характер, ві­дображати прагнення до комунікативної взає­модії та збагачення внутрішнього світу вихован­ців. Поза сумнівом, це передбачає тісну спів­працю з учителями й застосування елементів педагогічної майстерності — культури мовлен­ня, педагогічної техніки, педагогічної тактов­ності, методичної майстерності, різних педаго­гічних методів. [10, с. 6—7].

Відповідний підхід і ретельна підготовка до уроку в музеї створює виключно сприятливу ат­мосферу для пізнання нового, поглиблення й закріплення знань. Передусім учні можуть оз­найомитися з великою кількістю речей, про які раніше могли лише чути, але не замислювали­ся над їх походженням, бачити втілення в екс­понатах багатьох культурних традицій, повсяк­денне життя минулих поколінь.

Музейна освіта може розумітися як просвіт­ницька діяльність у музеї, що активно спри­яє процесу виховання особистості, її результа­ти мають сприяти формуванню нового способу мис­лення, відходу від авторитарних принципів та підвищенню мотивації до навчальної діяльності, що відповідає сучасним тенденціям розвитку творчих здібностей та національної самосвідомості школярів [3, с. 46—47].

Втілення ідей нашої спільної справи дасть змогу створити унікальне коло професійно­го спілкування, колектив однодумців, що під­тримує різноманітні творчі задуми. Звичайно, можна відзначити різний рівень професіоналіз­му вчителів і музейних працівників, з яких він складається, але цінним тут є насамперед влас­не бачення кожним із нас перспектив розвитку музейної освіти, музейної педагогіки.

Отже, посібник  є спро­бою нового осмислення музейно - краєзнавчої роботи як універсального засобу навчання й виховання, актуального для викладання предметів суспільно-гуманітарного та художньо-естетичного циклів, що:

- сприяє розвиткові й формуванню но­вих якостей людини в умовах сучасних освіт­ніх викликів;

- значно розширює сферу її повсякденних зацікавлень;

- уможливлює діалог з історією, мистец­твом, музикою;

- стимулює до проведення дозвілля з ко­ристю;

- заохочує до пізнання нового.

Наш досвід має важливу суттєву від­мінність, що вирізняє його з-поміж інших подіб­них досвідів. Він пропонується реалізуватися у наскрізний спосіб: від 5—6 до 10—11 класів. Така цілеспря­мованість дає змогу врахувати різноманітні ас­пекти, пов'язані із сучасними тенденціями роз­витку вітчизняної освіти, зокрема:

- перехід до дослідницько-пошукової роботи, розвитку творчих здібностей  та розвивального навчання;

-  гуманізацію навчально-виховного про­цесу;

-  зростання міждисциплінарної інтеграції з освітою у різних галузях знань;

-  застосування інтерактивних дидактичних методів та прийомів;

-  взаємодію академічної й неформальної освіти.

Конспекти уроків 

8 клас

Тема. Розвиток українського мистецтва в XVI — на початку XVII ст.

Мета: охарактеризувати стан розвитку української архітектури, об­разотворчого та ужиткового мистецтва в XVI — на початку XVII ст.; роз­вивати в учнів уміння на основі джерел інформації визначати характерні ознаки розвитку українського мистецтва, на конкретних прикладах ма­теріальної та духовної культури визначати характерні риси українського народу; на основі пам'яток української культури виховувати в учнів на­ціонально-патріотичні та естетичні почуття.

Основні поняття: «кам'яниця», «іконопис», «іконостас», «книжкова мініатюра», «гравюра».

Обладнання: картки з текстовими та візуальними історичними дже­релами, портрети діячів культури.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

-  характеризувати розвиток української архітектури, образотворчого та ужиткового мистецтва XVI — початку XVII ст.;

-  називати імена діячів культури та назви їхніх творів;

-  розпізнавати та описувати видатні культурні пам'ятки;

-  на конкретних прикладах матеріальної та духовної культури розкри­вати характерні риси українського народу;

-  визначати характерні ознаки розвитку українського мистецтва.

ХІД УРОКУ

I.         Актуалізація опорних знань учнів

Історичний диктант

1.         У кінці XVI ст. українські землі входили до складу таких держав:___________________  ____________,         

_____________       _________________    та        _______________.

2.       У цей період формується новий стан українського суспільства —     ________________________________       .

3.    Тяжкий національний гніт, зростаюча загроза ополячення й окато­личення, складне становище Української православної церкви, спустошливі напади турків та татар ____________________   впливали на розвиток ук­раїнської культури.

      4.       У побуті для написання судових та урядових документів, полемічних та ораторських творів, поезій,* літописів використовувалася  ____________________________          мова, а церковні ж книжки писалися ____________           мовою.

5.       Першою відомою книгою Святого Письма, що була написана того­часною народною мовою, стало______  .

6.       Реформаційний рух зумовив появу в Україні ______________та ____________________    шкіл.

7. Найбільш відомими православними навчальними закладами тогочасної України були ______________та_________________     .

8.       Засновником Острозької академії був ____________       .Це був перший       ____________на­вчальний заклад на території України.

9.        У 1574 р. з'явилися перші друковані в Україні книги —  ___________           і  _____________      .

10.       Найбільш досконалим виданням І. Федорова стала надрукована у 1581 р. церковнослов'янською мовою  _________________           .

11.        Історичні твори, в яких з позиції середньовічного світогляду опи­сані події за роками, називаються —  _____________________           .

12.         До середини XVII ст. на українських землях у різний час діяло __________________________________  

друкарень.

II.        Мотивація навчальної діяльності

Після виконання тестових завдань діти дають усно відповідь на за­питання.

1.  В яких умовах розвивалася українська культура другої половини XVI ст.?

2.  Які чинники мали значний вплив на її розвиток?

3.  Пригадайте основні досягнення української освіти, книгодрукуван­ня та літописання.

4.  Чи можна стверджувати, що в даний період українська культура пе­реживала період піднесення?

Учитель. Сьогодні на уроці ми продовжимо розмову про стан ук­раїнської культури XVI — початку XVIІ ст.

III. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Діти об'єднуються в дві групи під керівництвом учнів-консультантів.

1-а група. Користуючись підручником, опрацювати питання «Роз­виток архітектури та містобудування».

2-а група — «Розвиток скульптури та живопису».

Кожна з двох груп ділиться на малі групи, яким пропонується опра­цювати візуальні джерела інформації. (У разі їх відсутності у підручнику вони готуються як роздавальний матеріал.) На виконання цих завдань учням відводиться 5—6 хвилин.

Матеріали до уроку  (використовуються вчителем для доповнення відповідей учнів)

 Архітектура й містобудування

Головним напрямком в розвитку архітектури XVI ст. залишається будівництво оборонних споруд. Це пояснювалося рядом причин:

а)         існувала постійна загроза несподіваних нападів турків та татар;

б)         часті війни, які доводилося вести українському населенню;

в)         активне проникнення іноземних держав на українські землі.

    За таких умов ознак оборонної архітектури набували навіть церковні споруди. Майже в усіх містах і містечках зводилися фортеці, які назива­лися замками. Більшість українських замків були дерев'яними, в тому числі й Київський. їх оточували земляними валами, всередині яких бу­ли дерев'яні зруби. Поверх валу будували зрубні стіни. Замки мали ви­сокі вежі з бійницями в кілька ярусів. Перед валом викопувався глибо­кий рів. Якщо дозволяли природні умови, то він заповнювався водою. Єдиним шляхом до замку були ворота з підйомним мостом.

Міцнішими порівняно з дерев'яними фортецями були кам'яні зам­ки. Вони, зокрема, існували в Кременці , Луцьку, Кам'янці-Поділь­ському, Львові. Добре укріпленими фортецями були монастирі.

Ще один напрямок в розвитку архітектури — будівництво культових споруд. Вони, як уже зазначалося, також мали вигляд оборонних спо­руд. Великі монастирі нагадували справжні фортеці з міцними мурами або навіть з вежами-бастіонами (наприклад, Троїцький монастир у Ме­жиріччі поблизу Острогу, Успенський Почаївський монастир). До обо­рони пристосовувалися окремі храми — церкви та собори, що мали озна­ки фортеці: товсті стіни, маленькі віконця, башти тощо.

      На містобудування XVI ст. мала вплив культура європейського Відро­дження, особливо в містах Західної України. Дуже часто проекти забудови українських міст замовлялися архітекторам з Європи. І тоді в роботі ці майстри поєднували європейські ідеї з місцевими традиціями.

     Унікальним зразком такого поєднання є львівські споруди: каплиця Боїмів та Кампіанів, будинок Корнякта, Чорна кам'яниця, Успенська церква, каплиця Трьох Святителів, вежа Корнякта та ін. Характерними ознаками цих архітектурних споруд є: розкішне різьблення, художні рослинні орнаменти, поєднання релігійних та реалістичних зобра­жень — все це елементи ренесансного архітектурного стилю. Відомими архітекторами цього періоду були: Петро Красовський, Павло Римля­нин, Войтех Капинос, Амброджо Прихильний, Петро Барбон та ін.

    Скульптура та живопис

    Великі зрушення відбувалися й у розвиткові скульптури. Важливим досягненням стала поява монументальної скульптури. У більшості ви­падків скульптурні зображення застосовували для оздоблення архітек­турних споруд. Наприклад, львівські споруди Чорної кам'яниці, будин­ку Корнякта, каплиці Трьох святителів, Успенської церкви прикрашали скульптурними рельєфами та пишним різьбленням. Мають скульптурні різьблення і львівські каплиці — Кампіанівта Боїмів.

    Основними видами живопису в Україні були церковний настінний розпис — фреска та іконопис. їхніми основними темами були Страш­ний Суд, Різдво Христове, Успіння Богородиці. Але у цей період в іко­нописі з'являються нові ознаки, зокрема багатьом іконам того часу притаманне відображення реального світу. Наприклад, на іконах Пре­ображення із Яблунева та Воскресіння з Рави-Руської поряд з релігій­ними сюжетами присутнє зображення природи: гір зі стрункими смере­ками та синіми схилами. Дедалі частіше зображення на релігійних образах набували портретних рис. Великої майстерності досягли ук­раїнські митці у створенні іконостасів, хоча це вимагало великого та­ланту й неабиякої майстерності, адже в них поєднувалися живопис, ар­хітектура й декоративне різьблення. При виготовленні іконостасів майстри часто поєднували ідеї Ренесансу із самобутніми українськими властивостями. До шедеврів українського мистецтва належить іконо­стас львівської Успенської церкви. Ікони для нього малювали видатні львівські художники Федір Сенькович та Микола Петрахнович.

    На фресках також поряд із релігійними мотивами з'явилися побу­тові деталі, зображення сучасників — церковних ієрархів.

Крім церковного, розвивався й світський живопис. Світське ма­лярство набувало ознак реалістичного мистецтва. За тієї доби з'явилися портрет, історичний, батальний живопис, пейзаж. Особливого поши­рення набуває портретний жанр. У цей час були написані портрети кня­зя Костянтина Острозького, львівського купця Костянтина Корнякта, руського воєводи Яна Даниловича. Талановитим художником-портретистом був Микола Петрахнович зі Львова.

    Високого рівня розвитку досягла мініатюра — виконані фарбами зображення, що прикрашали рукописні книги. Особливою майстерніс­тю вирізняються мініатюри Пересопницького Євангелія (1556—1561), на яких зображено чотирьох євангелістів. Із кінця XVI ст. у мініатюрах поєднувалися плетінчастий і рослинний орнаменти (візерунки), що спиралися на народні мотиви.

     З розвитком книгодрукування в художньому оформленні книг по­чала використовуватися гравюра. Так називається зроблений на папері відбиток із зображення, яке вигравіруване на дошці. Сюжети для гра­вюр бралися з Євангелія. Високою майстерністю відзначалися також гравюри «Апостола» та Острозької Біблії.

    Своїми гравюрами уславилася друкарня Києво-Печерського мо­настиря. Світська гравюра з'явилася пізніше — на початку XVIІ ст.

Робота в групах

1-а група

1-а підгрупа. Працює з ілюстраціями «Луцький замок», «Кам'янець-Подільська фортеця», «Мури замку в Бережанах».

Запитання

     1. Чому в даний період масштабності набуло будівництво оборонних споруд?

     2.  Які регіони України мали найбільшу кількість оборонних споруд? Чому саме вони?

2-а підгрупа. Працює із ілюстраціями «Троїцький монастир під Ост­рогом», «Покровська церква в Сутківцях».

Завдання

Використовуючи дані ілюстрації, визначте, який вигляд мали того­часні церкви та монастирі. Чому?

3-я підгрупа. Працює з ілюстраціями «Кам'яниці площі Ринок у Львові», «Будинок Корнякта у Львові», «Аркада-лоджія будинку Кор­някта».

Запитання

1. Що таке кам'яниця?

2. Розглянувши дані ілюстрації, визначте, які ознаки доби Відроджен­ня втілено у спорудах західноукраїнських міст.

2-а група

1-а підгрупа. Працює з ілюстраціями «Скульптура фасаду каплиці Боїмів у Львові», «Надгробок київського воєводи Адама Киселя».

Запитання

1. У чому полягали особливості розвитку української скульптури в другій половині XVI — на початку XVIІ ст.?

2-а підгрупа. Працює з ілюстраціями «Титульний аркуш Острозької Біблії», «Мініатюра з Пересопницького Євангелія», «Портрет Костянтина Корнякта», «В’їзд Ісуса Христа до Єрусалима» з іконостаса П’ятницької церкви у Львові.

Завдання

1. На основі даних ілюстрацій визначте, які види живопису розвива­лись в Україні в даний період.

2. Охарактеризуйте коротко кожен з них.

IV. Узагальнення та систематизація знань

Наприкінці уроку учні ще раз називають основні досягнення ук­раїнської архітектури, скульптури, живопису

V. Домашнє завдання

1.Опрацювати відповідний матеріал за підручником.

2.Визначити, які пам'ятки культури даного періоду були створені на території вашого краю.

Брейн-ринг «Я знаю тільки одну науку – науку історію»

 Мета: Пробудити в учнів інтерес до історії на формування в них позитивної мотивації навчальної діяльності з даного предмета. Учасники гри: дві команди в складі 5-7 осіб.

Умови гри: ведучий повідомляє зміст питання. Командам на обдумування відповіді відводиться 30 секунд. Право відповідати надається тій команді, яка першою повідомила про свою готовність відповідати дзвінком. Якщо дзвінок команда подає до закінчення повідомлення змісту питання ведучим, вона позбавляється права відповідати. Гра проводиться в три тури по 15 запитань кожен. Переможцем є команда, яка перемогла в 2 турах. Правильна відповідь на питання оцінюється 1 балом. Переможцем туру є команда, яка дала більше правильних відповідей.

І тур

1. Стародавні греки називали її Борисфеном, римляни – Данапарис, турки – Узу. Як ця річка називається зараз? (Дніпро)

2. У якій європейській державі немає Конституції? (У Великобританії)

3. У якому місті, крім Києва, є вулиця Хрещатик? (У Черкасах)

4. Яке плодове дерево стародавні шумери називали «деревом життя»? (Фінікову пальму)

 5. Яка офіційна назва Англії? (Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії)

6. Як у Стародавньому Римі називали свято на честь перемоги? (Тріумф)

 7. Яким чином рекламували свої товари середньовічні майстри? (Вивішували їх біля входу до майстерні)

 8. Як історично називають групу країн, розташованих на кордоні Європи, Азії та Африки? (Близький Схід)

9. Стамбул, Константинополь, Візантія, Царгород. Що об’єднує ці міста? (Це назва одного міста)

10. Стародавні греки-переселенці дали цьому півострову назву, яка в перекладі означає «країна телят». Грецька назва півострова стала назвою сучасної європейської держави. Якої? (Італії)

11. Чим прославився єгипетський фараон Тутанхамон? (Багатством своєї гробниці)

 12. Людей вражали їхні велетенські розміри. Араби навіть склали приказку, останнє слово якої ви маєте назвати: «Усе на світі боїться часу, а час боїться …» (Пірамід)

 13. У ході розкопок палацу одного з фараонів Стародавнього Єгипту археологи знайшли приміщення з написом біля входу: «Аптека душі». Що знаходилось у приміщенні? (Бібліотека)

 14. Яка приправа в Англії У ХІІ столітті цінувалася дорожче, ніж золото? (Перець)

15. Про неї кажуть: вона приходить з роками. Назвіть її. (Мудрість)

 ІІ тур

1. У якому місті з’явився перший телефонний зв'язок в Україні? (В Одесі у 1882 році)

2. Хто є автором слів: «Світ ловив мене – і не впіймав»? (Г.С.Сковорода)

3. Кому належить афоризм: «Я знаю, що нічого не знаю»? (Сократу)

4. У якій стародавній державі мати виряджала на війну сина зі словами: «З ним або на ньому»? (У Спарті, даючи щит)

5. Чому поклала початок подія, яка відбулася у Греції у 776 році до н.е.? (Олімпійським іграм)

 6. Як називають учнів Христа? (Апостолами)

7. Скільки законних дружин мав І.Грозний? (Дев’ять)

8. У ХV столітті престол у Москві займав Василь Темний. Чому його так називали? (Він був сліпим)

9. Скільки часу тривала Друга світова війна? (Шість років і один день)

10. Яку історичну подію описано в «Іліаді» та «Одіссеї»? (Троянська війна)

11. Яке слово у римлян означало «змагання співаків і музикантів»? (Концерт)

12. Як називають витвір високої майстерності? (Шедевр)

 13. Як називається точний календарний час певної події, куди входять число, місяць, рік? (Дата)

14. Назвіть автора картини «Останній день Помпеї». (Карл Брюллов)

15. Назвіть повне прізвище гетьмана Івана Мазепи. (Мазепа-Калединський)

ІІІ тур

1. Назвіть сім чудес світу. (Піраміди в Єгипті, «висячі сади» Семіраміди у Вавилоні, храм Артеміди в м.Ефес, статуя Зевса Олімпійського, мавзолей у Галікарнасі, маяк на о.Форос, Колос Родоський)

2. Назвіть олімпійських богів. (Зевс, Посейдон, Гадес, Гестія, Гера, Арес, Афіна, Аполлон, Гермес, Артеміда, Гефест та ін.)

3. Назвіть області центри України. (Київ, Миколаїв, Одеса, Херсон, Львів, Житомир, Черкаси, Суми, Харків, Полтава тощо) 4. Назвіть першого гетьмана. (Д.Вишневецький)

5. Назвіть останнього українського гетьмана. (К.Розумовський)

 6. Назвіть світові релігії. (Християнство, іудаїзм, іслам, буддизм, індуїзм тощо)

7. Хто був сином княгині Ольги і князя Ігоря? (Святослав)

8. Яке місто називали молодшим братом Києва? (Чернігів)

9. Як називається насип над стародавньою могилою? (Курган)

10. Хто був останнім кошовим війська запорізького? (Петро Калнишевський)

 11. Хто в Україні видрукував перший буквар? (Іван Федоров)

12. Як називають житло ченця в монастирі? (Келія)

13. Цими грішми в Італії платили найманим воїнам. А як стали називати тих, хто отримував ці гроші? (Сальдо – гроші, а найманих воїнів стали називати солдатами)

14. Актриса, яка зіграла роль Роксолани в однойменному фільмі. (Ольга Сумська)

15. Остання цариця Єгипту з роду Птоломеїв – знаменита …(Клеопатра)

Підведення підсумків гри.

Інтелектуальна гра «Історичний міні--футбол»

Мета: пробудити в учнів інтерес до історії та формувати на цій основі позитивну мотивацію вивчення предмета

 Участь у грі бере дві команди.

      Кожна команда має в своєму складі 5 гравців (в класі можна сформувати кілька команд). До складу команди входить: воротар, форвард, три гравці захисту-нападу. Гру можна проводити в рамках теми уроку, теми розділу, розділу, курсу. Для образного сприймання ходу гри на класну дошку (листок ватману) наноситься схема футбольного поля та розміщення на ньому гравців команд.

      Кожний гравець має бейджик з назвою команди та своїм номером (1, 2, 3, форвард, воротар). Кожен гравець підготовляє собі до 10 питань в межах визначеної теми. Воротар питань не готує. Питання можна записати на листок. Передавати свої питання іншому гравцеві команди забороняється. Керувати командою під час гри має право форвард (капітан). Гра розпочинається запитанням ведучого (вчителя) до обох команд. Гру розпочинає та команда, яка в межах 30 секунд першою правильно відповідає на поставлене питання. Капітан цієї команди чітко повідомляє, який з гравців групи захисту-нападу проводить атаку («Атакує №1», або «Атакує №2», або «Атакує №3»).

    Гравець, названий капітаном, повідомляє, кого з гравців команди –суперника він атакує (наприклад «Атакую №2», або «Атакую №1», або «Атакую №3»). Не піддається атакуванню з польових гравців тільки форвард. Після свого повідомлення цей гравець називає одне з підготовлених питань. На нього названий суперник має дати відповідь (задавати одне питання кілька разів забороняється). Якщо гравець-суперник дав правильну відповідь – то атака перехоплена і її розпочинає команда – суперник. Якщо ж гравець-суперник не дав правильну відповідь – то атакуючий гравець повідомляє «Відповідь не прийнята». Він називає правильну відповідь. Це означає, що атака цієї команди продовжується. І капітан повідомляє про атаку другим гравцям команди. Цей гравець виконує дії ті ж, які виконував перший гравець. Але атакувати він може тільки того суперника, який ще не був атакованим. Якщо ж на його питання не відповів суперник і він сам дає правильну відповідь – атака команди продовжується. Капітан повідомляє про атаку третього гравця захисту-нападу. Якщо і його атака пройшла успішно – то це означає, що лінія захисту-нападу вивела форварда на ударну позицію. Капітан повідомляє: «Атакує форвард». Форвард задає питання воротареві. Якщо воротар дав правильну відповідь – це означає, що атаку відбито і команда, яка захистилася розпочинає свою атаку. Якщо воротар не дав правильну відповідь – це означає, що м’яч влетів у ворота (атакуюча команда забила гол). При цьому самому форварду треба дати відповідь на своє питання. Якщо він, як і будь-хто із гравців цієї команди, не дає відповідь на своє питання – то команда-суперник б’є штрафний удар по воротах атакуючої команди (форвард задає питання воротареві і якщо останній не відповідає – штрафний удар завершується голом). Атака переходить до команди, що успішно виконала штрафний удар. Якщо воротар відповів на питання штрафного удару, його команда розпочинає атаку спочатку. В ході гри забороняється підказувати (ведучий може покарати команду за це штрафним ударом). Для образного сприймання ходу гри гравець атаки може вручати гравцю захисту м’яч (навіть тенісний).

     Межі гри можна визначити часовими рамками або кількістю пропущених голів. Якщо участь у грі бере кілька команд, порядок її проведення визначає вчитель.

     Переможцем є команда, яка забила більше голів (отримала більше перемог при участі в грі кількох команд). У випадку однакої кількості перемог двох команд, переможець визначається за кількістю забитих і пропущених голів.

Інтелектуальна гра «Пакет Сократа»

 Мета: зацікавити учнів предметом та допомогти їм мудрістю відомих історичних постатей усвідомити значимість володіння навичками самостійного здобуття знань для одержання доступу до якісної освіти та власного всебічного розвитку.

      В ході уроку або заздалегідь визначеному його етапі, особливо коли учням потрібно збагнути причину власної неспроможності виконати самостійно пізнавальну дію, доцільно запропонувати учням дану гру.

Клас ділиться на експертні групи.

     Учитель інформує учнів про те, що складність, яку їм зараз непосильно вирішити, допоможе подолати підказка «Пакету Сократа». Але сам пакет зможе відкрити та група, яка в межах визначеного часу першою розгадає коди доступу до нього.

Командирам роздаються завдання з кодами.

    Робота над їх розгадуванням триває 4 хвилини. Переможець отримує пакет, ознайомлюється за його вмістом з висловом грецького філософа Сократа та тлумачить його розуміння.

   Коди доступу до пакета Сократа

   Експертна група №1

Код №1

1. Де в Україні вперше запрацював телефонний зв'язок?

2. Що таке «біржа»?

Код №2     

Контурна карта: стор.9, завдання 5

Код №3

До реформи пан отримував з господарства селянина 10 рублів прибутку. Яку суму плати за землю визначить пан для селянина? Відомо, що банк річних виплачує на вкладену суму 3%. Коди доступу до пакета Сократа

Експертна група №2ї

Код №1

1. Назвіть особливості української індустріалізації.

2. Коли в Україні завершено будівництво першої залізниці? Код №2 Контурна карта: стор.9, завдання 5 Код №3 Які обов’язки виконував тимчасово зобов’язаний селянин? Коди доступу до пакета Сократа

Експертна група №3

 Код №1

1. Де в Україні був пущений перший трамвай?

2. Що таке «капітал»? Код №2 Контурна карта: стор.9, завдання 5 Код №3 Пан визначив, що земля в наділі селянина коштує 400 рублів. Яку суму пану мав заплатити селянин особисто? Яку суму за нього пану заплатить держава? «Я знаю, що я нічого не знаю» (Сократ) Як ви розумієте цей вислів?

 Інтелектуальна гра «Скарбничка народної мудрості»

Мета: зацікавити учнів предметом та допомогти їм засобом народної мудрості усвідомити значимість володіння навичками самостійного здобуття знань для одержання доступу до якісної освіти та власного всебічного розвитку.

Умови гри аналогічні грі «Пакет Сократа».

 Команда-переможець отримавши доступ до «Скарбнички народної мудрості» знайомиться з наявним у ньому текстом зі скарбнички народної мудрості і тлумачить його розуміння.

Коди на доступ до пакета «Скарбничка народної мудрості»

Експертна група №1

Код №1

1. Розставте в хронологічній послідовності правління президентів США: Рузвельт, Гувер, Гардінг, Кулідж.

2. Чи уникли США Великої депресії? Код №2 Контурна карта: стор. 13, завдання 1 Код №3 Чим «новий курс» Рузвельта відрізняється від економічної політики інших президентів США 20-30-х років ХХ століття? Коди на доступ до пакета «Скарбничка народної мудрості»

Експертна група №2

 Код №1

1. Назвіть президентів США 20-30х років ХХ століття.

2. Як називався принцип зовнішньої політики США у 20-х роках ХХ століття?

 Код №2

Контурна карта: стор. 13, завдання 1

Код №3

Які факти свідчать про лідерство США у світі після Першої світової війни?

Коди на документ:

        *    “Кожному подобається, коли його хвалять” (Лінкольн);

   *     “Найглибшим принципом людської натури є пристрасне бажання отримати визнання своєї цінності” (Уільям Джеймс);

   *      “Найкраща порада, яку можна дати, якщо ви хочете спонукати кого-небудь до активної дії, розбудіть в ньому яке-небудь бажання. Хто здатний це зробити, – за того весь світ” (Гаррі Оверстрит).

    Тема уроку: Археологічні пам'ятки  доби пізнього палеоліту   та неоліту

                           с. Голубне

    

Мета уроку  : дослідити добу пізнього палеоліту та неоліту за допомогою лабораторно-практичних робіт, учити учнів отримували навчальну інформацію з перших джерел. Розвивати спеціальні навички роботи з музейними експонатами. Стимулювати пізнавальну активність та самостійність учнів. Виховувати любов до рідного краю.

Тип уроку: урок - дослідження  з елементами лабораторно-практичної роботи.

Місце проведення: шкільний історико-краєзнавчий музей «Історія села Голубне». Експозиція «Археологічні пам'ятки — джерело з історії села Голубне».

Обладнання:

1 .Експозиція «Археологічні пам'ятки — джерело з історії с. Голубне».

2.Крем'яні знаряддя праці періоду палеоліту та неоліту.

З.Зразки глиняного посуду, орнаментальних вишивок на одязі та рушниках кінця XIX — початку XX ст.

4.Дитячі малюнки, вироби з глини.

5. Учнівські пошукові роботи з теми «Археологічні пам'ятки с. Голубне».

Хід уроку

1. План

1.Історія с. Голубне в добу пізнього палеоліту та неоліту

2.Свідчення археологічних даних про село.

3. Виготовлення ліпного посуду.

4.  Стародавнє  городище.

2. Актуалізація знань учнів.

Бесіда з учнями.

Учитель. Сьогодні ми досліджуватимемо стародавню історію с. Голубне в добу пізнього палеоліту та неоліту (кам'яного та нового кам'яного віку).

Джерелом вивчення найдавнішого минулого села є археологічні знахідки. В першій та другій експозиційній вітрині нашого музею представлено зразки пам'яток археології на території с. Голубне та його околиць. Археологічні дані свідчать про те, що на місці сучасної території с. Голубне люди жили ще в давні часи. Налічується понад 12 місць, де було знайдено пам'ятки археології:

1.       Урочище Борок. Під час земляних робіт на початку 80-х років знайдено кераміку тшінецької культури.

2.   Урочище Ліски, виявлено уламки ліпного посуду скіфського часу.

3.Хутір Сороківка За 0,5 км на південний захід на ділянці 0,25 км зібрано кераміку епохи бронзи.

4.Хутір Майдан: знайдено фрагменти посуду епохи неоліту.

5. Урочище Зашивші,, знайдено кам'яну сокиру епохи ранньої бронзи.

6.  Урочище Липники, . виявлено конусоподібну річ епохи бронзи.

   На території „Панського саду" існувало укріплене городище. Знайдено речі ранньоскіфського часу (VII—VI ст. до н. є.), давньоруських культури (ХШ— XII) та (XI—XII ст.). 1995 року виявлено скарб срібних прикрас вагою 800 г.

 Знайдено мідні монети, уламки посуду черняхівської культури. Знайдено фрагменти скіфської кераміки. На території с. Голубне в різні часи , знаходили клади римських та візантійських монет.  Отже, археологічні пам'ятки доводять, що люди на території Голубного жили ще в період палеоліту (40—13 тисячоліття років тому). Але як укріплене городище Голубне виступає на історичному тлі від VIII—IX ст. У цей час великий мис берега р. Перебіг - Панський Сад був обжитий представниками   слов'янських   літописних   племен-дулібів   (носіїв   археологічних пам'яток тшінецької, черняхівської та інших культур).

Учитель. То про що ж свідчать археологічні дані?

Учениця. Археологічні дані свідчать про те, що на місці сучасної території с.Голубне люди жили ще в добу палеоліту (40—13 тис. років тому). Налі­чується 12 місць знахідок — пам'яток археології. Так з 1993 по 2000 роки  було виявлено кремінні знаряддя праці часів палеоліту.

Учитель. Де експонуються фрагменти кременевих знарядь праці?

Учень. В другій вітрині експонуються фрагменти кременевих знарядь праці періоду пізнього палеоліту, кам'яного віку (15— 10 тисячоліття до н. є.) знайдених на території стародавнього городища та околиць села Голубне і 1993-2000 роках учнями школи.

Учитель (демонструє кремневі знаряддя із запасників музею). Продовжуємо представляти добу палеоліту.

Учениця (підходить до малюнка першого стенду «Полювання на мамонта» ті розповідає про те, що туша мамонта забезпечувала людей м'ясом, жиром, кістками для будівництва житла, шкірою. Отже, мамонт асоціювався з багатством  та достатком).

3. Проведення лабораторних досліджень з учнями.

 1. Учитель. Пропоную провести лабораторне дослідження № 1.

Щоб закріпити шкури на кістках для утеплення житла, людям треба було (зшити) скріпити шкури. Спробуймо, як кроманьйонці, проробити це із шмат­ками шкіри та кременевим знаряддям — гостроконечником.

(Учні виконують завдання та аналізують, роблять висновки.)

Учитель. Працює друга група. Надамо слово дослідникам неоліту.

Учень. Упродовж VI—III тис. до н. є. тривала доба неоліту (нового кам'яного віку). В цей період удосконалюється техніка виготовлення знарядді праці, з'являються нові прийоми обробки каменю — шліфування, пиляння свердління. Люди навчилися виготовляти кам'яні сокири, тесла, мотики, як використовували для спорудження човнів, плотів, для обробки ґрунту Виникають прядіння та ткацтво. У неоліті вперше починається виготовлення глиняного ліпного посуду.

  2.Учитель. Оголошую лабораторне дослідження №2.

Пропонуємо вам, поки учень розповідатиме про посуд, нанести візерунки-орнаменти на ці уявні глечики. Підсумки зробимо пізніше. (Присутнім розда­ють аркуші паперу із зображенням контурів глечиків. Учитель сподівається, ще нанесені на контури візерунки будуть орнаментальними.)

Учень. Виготовлення посуду було одним із найважливіших механізмів досягнень людей. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом який створила людина. Як вважають дослідники, глиняний посуд виник : обмазування глиною посудин, сплетених із лози. Такий посуд міг випадкове потрапити у вогонь. При цьому деревина обгорала, а глина обпалювалася  ставала дуже твердою та водонепроникною. Я спробував зробити таку посудину. (Учень демонструє свій виріб із глини, розповідає, як зробив.)Люди зрозуміли, що обпалена глина може слугувати посудом і без дерев'яної основи, й почали виготовляти його лише з глини. У неоліті посуд виготовляли просто руками, гончарного круга ще не знали. Такий посуд називається ліпним. Щоб глина не розтріскувалася під час випалювання, де неї додавали пісок і потовчені черепашки річкових молюсків. Виготовляли посуд так званим стрічковим способом. Спочатку з глини робили довгі великі стрічки, які потім накладали одна на одну по спіралі. Заглибини між стрічками замазували глиною і розгладжували. Найдавніші горщики були круглими або гостро донними.

Учениця. Більшість неолітичного глиняного посуду прикрашали різними візерунками-орнаментами. Орнамент завжди зображали у вигляді прямих, хвилястих і ламаних ліній. Вони утворюють різноманітні узори, переважно геометричних фігур. Орнамент на глиняному посуді відбивав релігійні уявлення людей, мав магічне значення. (Учениці збирають малюнки глечиків.) Майже на всіх глечиках геометричні, або рослинно-симетричні орнаменти.

Учитель. Поясни, звідки це походить? Чому люди й сьогодні так прикрашають посуд, килими, одяг?

Учениця (підходить до другого малюнка першої вітрини).

Це пам'ятка з стародавнього городища „Панський сад" Тут зображено ромбо-меандровий орнамент — найдавніший магічний орнамент людства. Цікаво, що походження орнаменту — природне. 1965 року палеонтолог В. Бібікова встановила, що зріз мамонтової кістки утворює на поверхні виробу килимовий орнамент — ромби та меандри (ламані лінії).

Підсумок уроку :

Отже, виготовлення посуду було одним із найважливіших механізмів досягнень людей. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом який створила людина.

Люди зрозуміли, що обпалена глина може слугувати посудом і без дерев'яної основи, й почали виготовляти його лише з глини. У неоліті посуд виготовляли просто руками, гончарного круга ще не знали. Такий посуд називається ліпним. Щоб глина не розтріскувалася під час випалювання, де неї додавали пісок і потовчені черепашки річкових молюсків. Виготовляли посуд так званим стрічковим способом. Спочатку з глини робили довгі великі стрічки, які потім накладали одна на одну по спіралі. Заглибини між стрічками замазували глиною і розгладжували.

Більшість неолітичного глиняного посуду прикрашали різними візерунками-орнаментами. Орнамент завжди зображали у вигляді прямих, хвилястих і ламаних ліній. Вони утворюють різноманітні узори, переважно геометричних фігур. Орнамент на глиняному посуді відбивав релігійні уявлення людей, мав магічне значення.

Популярність орнаменту серед різних народів упродовж тисячоліть пояснюється тим, що його асоціювали з мамонтом — головним джерелом багатства, достатку й він перетворювався з часом на магічний символ щастя, блага, родючості.

І справді, зверніть увагу на центральну вітрину музею. Орнаментові вишивки ви побачите на одязі, рушниках, покривалах. Експонується ціла колекція гончарного посуду. Посуд має орнамент, щоб у нього не проникала зла сила, не псувалось молоко та їжа. У різні часи вважалося, що орнаментальний посуд має магічну силу. Посуд виконував роль внутрішніх кордонів від проникнення до хати ворожих сил, тому його ставили при вході на миснику, над дверима на палицях, біля печі, під лавами. У дворі горщики надівали на тин. Наші предки пронесли свої магічні вірування й переконання через віки.

3. Оцінювання учнівських практичних робіт.

    4. Домашнє завдання:

1. Розфарбуйте певним орнаментом зображення глечиків.(Учням роздані аркуші паперу із зображенням контурів глечиків.)

2.   Опишіть, які магічні вірування й переконання мали наші предки в давні часи.

 Тема уроку :  Голубненські     землі в складі Польщі  (XVI— XVIII ст.)     Магдебурзьке право. Березнівщина у складі Російської імперії.

   

Мета уроку:

—  охарактеризувати особливості розвитку краю, зупинитися на характеристиці Магдебурзького права;

—   зробити опис гербів села;

—    формувати вміння використовувати експонати музею «Історія села Голубне» під час підготовки до занять;

—    сприяти вихованню патріотичних почуттів, любові до минулого рідного краю, його традицій та надбань.

   Тип уроку:  Інтегрований урок..

Основні  терміни:   Магдебурзьке   право,   герб   села   Голубне,   ге­ральдика.

Обладнання: ілюстрації гербів села, стенди та експонати музею «Історія села Голубне».

Хід уроку

1.Вступ. Магдебурзьке право .

2.Традиції герботворення.

3.Герби села., їх опис.

4.Історичне значення герботворення в Голубному.

1. Активізація опорних знань і вмінь учнів.

—    За яких обставин українські землі, зокрема й Голубного, потрапили до складу Речі Посполитої?

     —   Як ви розумієте поняття «право на самоврядування»?                                                 

Учитель. На урок запрошено керівника музею «Історія села Голубне», учителів історії,  старшокласників гуртка музейної справи «Краяни», екскурсоводів музею.

(Важливу   роль   відіграє   вибір   форми   проведення   уроку.   Учнів зацікавлює  присутність  кількох  учителів.  Особливість  спілкування  з дітьми кожного окремого вчителя, старших учнів перетворює урок на цікаву бесіду.)

 У 8 - 9 -му класах ми вивчали досить суперечливий і водночас цікавий період історії — українське козацтво, який починається з подій, пов'язаних із польським пануванням на українських землях. Не оминула ця подія й землі рідного краю — Голубного. Після укладення Люблінської унії 1569 р. землі нашого краю ввійшли до складу Польщі.

Магдебурзьке право. Це право самоврядування, право на територіально-юридичну незалежність від феодалів. Одним із цікавих моментів даної події  є отримання символу міста — першого герба.  Але спочатку історична довідка Н. Сидорчук — керівника музею «Історія села Голубне» про виникнення гербів на Україні.(Виступ керівника музею «Історія села Голубне».)

Дослідникам історії завжди допомагають супровідні історичні дисципліни. Так, вивчаючи фалеристику (від латинської мови фалера — металева прикраса), яка слугувала воїнам родовими знаками, ми дізнаємося що ще в період середньовіччя почали з'являтися перші воїнські нагрудні знаки, які лягли в основу спочатку родових гербів — цехових, земельних, потім міських і державних.

З другої половини XIX ст. виникає нова історична дисципліна, яка вивчає герби — геральдика (з пізньолатинського „глашатай" — гербознавство) Період козаччини на Україні — це особливий період зародження саме української геральдики. Воїнські регалії козаків та символи влади (знамена прапори, бунчуки, труби, литаври, барабани, печаті, каламарі, булави хоругви), українські козацькі клейноди (з німецької мови «дорогоцінності» теж лягли в основу гербових знаків.

Пізніше козацькі клейноди лягли в основу гетьманських гербів та гербів українських міст. Після скасування гетьманщини в геральдиці почали пере­важати традиції інших важливих історичних подій.

Отже, в основу великих і малих гербів входять різні деталі військових регалій, пам'ятні знаки.

Учитель. Про особливості першого герба села розповість учениця 8-го класу — член гуртка «Краяни».

 Учениця  Нова Історія України тісно пов'язана з організацією діяльністю козацтва, яке стало вирішальним чинником багатьох яскравий подій і явищ XVI—XVIII ст. У виході козацтва на історичну арену визначну роль відіграли українські аристократичні родини. Проте їх участь у цьому процесі залишається малодослідженою, Це торкається зокрема шляхетського роду Голубів, діяльність якого тісно перепліталася з історією козацтва. Участь Голубів в козацькому русі була визначною, але ні помічена істориками, хоча постаті цього роду виразно окреслюють низку подій, пов'язаних із зародженням і занепадом козацтва.

На сьогоднішній день ми доводимо те, що прізвище „Голуб" походить від автохтонного українського, нехристильного імені, яке носив в кінці XV — початку XVI століття Голубко Ганкович. Його нащадки, для поділу маєтностей, які в сукупності складали так звану Ганковщину, стали зватись одні Голубками (пізніше Голубами), а інші — Ганковичами.

У XVI столітті Голуби згадуються на Волині ( село Голубне ) Київщині, Червоній та Білій Русі. Причому найбільш частими є згадки пре їх волинські та галицькі гілки.

Деякі польські дослідники наголошують на князівському походження Голубів, а авторитетний польський вчений Ю. Вольф вніс цей рід, у свої! класифікації, до тих князівських родин, які генеалогічно не відносяться до Рюриковичів   чи   Гедиміновичів,   мають   невстановлене   походження зрештою перестали користуватись своїм титулом.

    III. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.

 Учениця. Розповім вам про родинний герб Голубів. Хоч Голуби і втратили останній, одначе пам'ять про князівську гідність вони зберегли у своєму гербі (мал. 1).

Польська геральдика визначає останній як герб власний, тобто такий, що належить лише одній конкретній родині і не належить до загалу польських геральдичних стандартів.

Северин Уруський подає опис родинного герба Голубів так: "Герб "Голуб" — в червоному полі срібна слов'янська літера "т", котра кожним своїм стропилом опирається на зелені пагорби , а середнє стропило подовжено в гору і перехрещене. Над перехрестям роздерте коло. Щит увінчаний князівською шапкою (курсив наш)". Те, що на щиті не князівська корона, а саме князівська шапка, може лише свідчити про існування якоїсь давньої родової традиції, яка сягає долитовської доби.

На XVI століття нараховується вже більше 20 представників родини. Досить швидкі темпи її розростання та інші, ще не з'ясовані обставини, змушували Голубів постійно змінювати прізвища. Так до їх роду (окрім гілки Ганковичів) у XVI — ХУІІІст. належали Голубки, Голубовичі, Голубицькі, Голуби з Морозовичів    (Морозовичів),    Корсаки-Голубицькі, Вороновичі-Голуби,  Кручко-Голубови,  Голубовські,  Оліференки  та  Алфьорови.

    У цей же період Голуби використовували такі герби; Голуб (Власний) (мал.1), Сирокомля Голубів, Яніна, Корсак, Любич-Дзялоша, Вчелє, дуже видозмінені з вищезгаданих три герби з печаток Данила і Юрія Голуба та Петра Кручка-Голубова.

Такі    чисельні    відгалуження    роду    і    розмаїття    гербів    суттєво ускладнюють дослідження Голубів.

За своїм соціальним станом останні в XVI столітті належали, в основному, до середньої шляхти. В тому ж XVI столітті, Голуби змогли набратись потуги, щоб вже на початок XVII століття за своїм майновим статусом досягнути магнатського рівня. Слід відмітити, що фактично до початків Хмельниччини Голуби залишались у православ'ї; з відходом основних їх маєтностей до Війська Запорізького, лише покозачені представники роду залишились в старожитній (грецькій) вірі.

Голуби        дали Україні                  вісьмох визначних козацьких ватажків,

які залишили   помітний слід у вітчизняній історії, починаючи від першого реєстру і закінчуючи   Полтавою.(мається на увазі бій під Полтавою)

Учитель. Дійсно, традиція герботворення була продовжена і за часів панування на території України Російської імперії. Особливу увагу геральдиці приділяв російський цар Петро І, який створив 1722 року установу, що займалася складанням гербів, і проіснувала вона до 1917 року й була основоположником вітчизняної  територіальної геральдики. Саме ця геральдична майстерня і створювала інші герби .Опис його зробить учень 9-го класу — член гуртка «Краяни».

Оцінювання знань  учнів.

 Домашнє завдання:

Дайте відповідь на запитання :

        -  Що, на Вашу думку, на гербах свідчить про присутність у краї Російської імперії?

Підсумки та закріплення.

Отже, нова Історія України тісно пов'язана з організацією і діяльністю козацтва, яке стало вирішальним чинником багатьох яскравих подій і явищ XVІ—XVIII ст. У виході козацтва на історичну арену визначну роль відіграли українські аристократичні родини. Проте їх участь у цьому процесі залишається малодослідженою, Це торкається зокрема і шляхетського роду Голубів, діяльність якого тісно перепліталася з історією козацтва. Участь Голубів в козацькому русі була визначною, але не помічена істориками, хоча постаті цього роду виразно окреслюють низку подій, пов'язаних із зародженням і занепадом козацтва.

Таким чином , ми дослідили ,що  прізвище   Голуб   походить   від   автохтонного   українського, нехристильного імені, яке носив в кінці XV — початку XVI століття Голубко Ганкович. Його нащадки, для поділу маєтностей, які в сукупності складали так звану Ганковщину, стали зватися одні Голубками (пізніше Голубами), а інші — Ганковичами.

      У XVI столітті Голуби згадуються на Волині, Київщині, Червоній та Білій Русі. Причому найбільш частими є згадки про їх волинські та галицькі гілки. Деякі польські дослідники наголошують на князівському походженні Голубів, а авторитетний польський вчений Ю. Вольф вніс цей рід, у своїй класифікації, до тих князівських родин, які генеалогічно не відносяться до Рюриковичів чи Гедиміновичів, мають невстановлене походження і зрештою перестали користуватись своїм титулом. Хоч Голуби і втратили останній, одначе пам'ять про князівську гідність вони зберегли у своєму гербі. Польська геральдика визначає останній як герб власний, тобто такий, що належить лише одній конкретній родині і не належить до загалу польських геральдичних стандартів. Северин Уруський подає опис родинного герба Голубів так: "Герб "Голуб" — в червоному полі срібна слов'янська літера "т", котра кожним своїм стропилом опирається на зелені пагорби , а середнє стропило подовжено в гору і перехрещене. Над перехрестям роздерте коло. Щит увінчаний князівською шапкою (курсив мій.)". Те, що на щиті не князівська корона, а саме князівська шапка, може лише свідчити про існування якоїсь давньої родової традиції, яка сягає долитовської доби .

     На XVI століття нараховується вже більше 20 представників родини. Досить швидкі темпи її розростання та інші, ще не з'ясовані обставини, змушували Голубів постійно змінювати прізвища. Так до їх роду (окрім гілки Ганковичів) у XVI — ХУІІІст. належали Голубки, Голубовичі, Голубицькі, Голуби з Морозовичів    (Морозовичів),    Корсаки-Голубицькі, Вороновичі-Голуби, Кручко-Голубови, Голубовські,    Оліференки та Алфьорови.

        Продовжуючи традицію, ми створили в школі свій герб, гімн.

Тема уроку :Поселення доби середньої бронзи. Майдан      Моквинський

    

   Мета уроку :

  - проаналізувати всі наявні писемні та археологічні джерела , які висвітлюють процеси розвитку первісного ладу на території Майдану Моквинського;     

   - систематизувати   певний період давнього часу (поселення доби середньої бронзи та шнурової кераміки )  та археологічні знахідки  по території Майдану Моквинського;

   - проглянути тенденції життя народу в давні часи;      

   - дослідити  археологічну та матеріальну культуру ;      

   -  доцільніше розкрити свої дослідження та дослідження науковців

Тип уроку :   науково – дослідницький

Обладнання : Виступи учнів – дослідників МАН, знаряддя праці давніх людей, музейні експонати.

Хід уроку

1.План

1.Первісні пам'ятки  

2.Перша житлова споруда початку II тис. до н. е.

3.Керамічні вироби

4.Орнаментація кераміки

5.Палеозоологічні й палеоботанічні матеріали

6.Кремень та виробів з нього

2.Актуалізація попередніх знань учнів за допомогою бесіди.

План бесіди:

1. Яку тему ми вивчаємо?

2.Що вам допомагає у підготовці до уроків?

3.Що таке «первісні памятки»? 

4.  Які ви знаєте періоди первісного суспільства ?

3.Повідомлення теми, мети уроку.

4. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу. Проведення читання досліджень учнів класу.

Дослідження 1.Первісні пам'ятки (Виступи учнів – дослідників МАН)

     Первісні пам'ятки Західно-Волинського Полісся вивчено недо­статньо, зокрема це стосується доби бронзи. Знайдені матеріали походять із поверхневих зборів і відомі з публікацій Ю. Кухарен­ка, О. Романчука та ін. Розкопки поселень доби бронзи прово­дилися лише Т. Сулімірським поблизу с. Майдан Моквинський (1938 р.) та Г. Охріменком у Костопільському р-ні на Рівненщині та сусідньому Маневицькому р-ні Волинської області. Досліджені площі порівняно невеликі.

Пам'ятка у Майдані Моквинському розміщена в урочищі Остро­вок на невисокому підвищенні серед вологих, болотистих місць біля замуленого озерця [Ginter, Rogozinska-Goszczynska, 1965, s.33]. Знайдені під час розкопок матеріали зберігаються в Архео­логічному музеї Кракова. Знайдені професором Тадеушем Сулімірським матеріали (кераміка, крем'яні та кам'яні вироби тощо) «по свіжих слідах» частково описані автором в наукових публікаціях [Sulimirski, 1939а; 1939b, s. 36-39; 1957-1959, s. 241, гус. 61]. На останню працю є посилання і в Єжи Ґлосіка [Glosik, 1962, s. 125-216]. Найповнішу інформацію про дане поселення середньої доби бронзи подали Болеслав Гінтер, Рената Рогозінська-Гощин-ська [Ginter, Rogozinska-Goszczynska, 1965].

    Дослідження 2.Перша житлова споруда початку II тис. до н. е.

    Важливим відкриттям у Майдані Моквинському є залишки житла. Це, певно, перша житлова споруда початку II тис. до н. е., виявлена в цьому регіоні. її контури простежувалися вже на гли­бині 0,2 м від поверхні ґрунту, форма нагадувала неправильну трапецію довжиною 7 м та шириною 3-6 м, заповнення мало тем­ний колір. По контуру виявлено 7 ям - по три на довших сторо­нах. По вісі північний захід - південний схід видно було 3 менші ями. У центрі цього об'єкта знаходилося вогнище діаметром 2,5м, оточене з чотирьох боків 4 ямками.

Дослідження 3.Керамічні вироби

     Значну частину археологічних знахідок із житла становила ке­раміка, переважно темного кольору, інколи - жовто-червоного, жовто-сірого. У виробах помітно домішки піску, слюди та жор­стви їх поверхня ви­рівняна, особливо зовнішній бік, на деяких посудинах пролощена. Діаметр верхньої частини горщиків та амфор 18,4-27 см.

Керамічні вироби орнаментовано подвійними або одинарними відтисками шнура, рядами овальних ямок або вертикальними ви­довженими відтисками. На окремих виробах відтиски шнура на­несено у вигляді дуг («підківок »). На двох фрагментах є відтиски рядів зубців. Вони подібні до декору, який інколи називають «гу­сеничним

Не виключено, що орнаментація «підківками» чи «гусеничками » є віддаленою ремінісценцією впливів катакомбної культури, носії якої залишили свої артефакти на берегах Дніпра та середньої течії Прип'яті. Варто додати, що подібних елементів декору серед ке­раміки городоцько-здовбицької культури басейну річки Кормин (в Костопільському р-ні Рівненщини та Маневицькому р-ні Во­линської обл.) не помічено. До своєрідних елементів декору по­суду з Майдану Моквинського можна віднести і вуха, прикріплені з обох чи з одного боку посудини. Вони мають підовальну форму, ширину 1,5-3 см та відтиски шнура - подвійні або одинарні, інко­ли вироби неорнаментовані. Загалом посуд з цього поселення від­значається високою якістю виготовлення .

Подані авторами рисунки кераміки справляють враження їх приналежності до періоду городоцько-здовбицької культури. Зважаючи на порівняно багатий декор, яким прикрашено верхні частини виробів, подані артефакти (кераміку) потрібно датувати не раннім, а середнім періодом розвитку ГЗК. Усього на площі житла знайдено більше 100 фрагментів кераміки від посудин різної величини (діаметр вінець окремих з них дорівнював 25-28 см), се­ред них - амфори, орнаментовані кубки з вухами, вази, горщики. Більшість керамічних виробів була середніх розмірів. їх діаметр дорівнює 12-14 см.

Автори публікації структурують кераміку за типами - критерієм поділу слугувала технологія виготовлення:

а)         домішка піску, товченого каменю, слюди;

б)         колір, який залежав від температури випалу, доступу повітря,
якості дров - сухі чи сірі (останні давали багато диму);

в)         обробка зовнішньої та внутрішньої поверхні (вигладжена
рівно, відносно рівно, лощена до блиску). Цей поділ є умовним. Незрозумілі, щоправда, причини лощен ня окремих виробів городоцько-здовбицької культури. Можли во, це пояснюється її особливим призначенням.

Б. Гінтер та Р. Рогозінська-Гощинська відзначають, що посуд був добре випалений, міцний, проте не відзначався особливою старан­ністю виготовлення, тобто естетичністю [Ginter, Rogozinska-Go­szczynska, 1965, s. 46]. Автори також зауважують, що обробка по­верхні виконувалася різними способами: вдавленням товчених камінців, обмазуванням зовнішньої стінки розведеною глиною (ангоб). Аналогії окремим посудинам автори знаходять в Більсь-кому повіті (пункт Слохи Антопольські). Звертається також ува­га на оформлення вінець. Деякі з них заокруглені, інші - потовще­ні. На нашу думку, тут могли бути наявні окремі фрагменти стжи­жовської культури (наприклад, рис. 2:8) [Ginter, Rogozinska-Go­szczynska, 1965, tabl. IV:8].

     Дослідження 4.Орнаментація кераміки

      Подібності в орнаментації кераміки з Майдану Моквинського та стжижовської культури автори все ж знаходять, використову­ючи аналогії з книги Є. Глосіка «Kultura strzyzowska», 1968 p. (напр., табл. Ш:12) [Ginter, Rogozinska-Goszczynska, 1965, s. 47,48]. Один із фрагментів денець має орнамент, що теж м/>же бути по­в'язаним із впливом стжижовської культури або й «імпортом». Згадані дослідники зупиняються на посуді типу «вухаті кубки», аналоги якого відомі з теренів Чехії, Моравії (в культурах дзво-ноподібних кубків, передунетицькі), Сілезії, Куяв, Південної Люб-лінщини, Західної України [Ginter, Rogozinska-Goszczynska, 1965, s. 48]. Ці подібності таких виробів дають уявлення про широту зв'язків і впливів культур доби середньої бронзи.

Переважно скромний декор посуду з Майдану Моквинського автори ділять на чотири групи:

1)кілька видів штампованого орнаменту;

2)пластичний орнамент з валиків (оздоблених або ні);

3) відтиски шнура;

4)насічки, ямки, виконані орнаментирами або нігтями.

Аналогії орнаментам, формам посуду приводяться з таких па­м'яток як Чудви Костопільського району, Невір на р. Прип'ять, Гнідава (в околицях Луцька), П'ятидні Володимир-Волинського р-ну Волинської  обл.

Шнурова декорація посуду часто поєднується з рядами вдав­лень, насічок, а разом із особливостями тектоніки виробів справ­ляє певне мистецьке враження. Відтиски шнура (різної товщини) наносилися одиночними, подвійними й потрійними рядами; горизонтально, вертикально і навскіс. У публікації подано також докладний опис крем'яних та ка­м'яних матеріалів, серед них наявні порівняно тонкі пластини з двобічною ретушшю, ножі на пластинах, долото зі звуженою, шліфованою робочою частиною (рідкісний виріб), великі скреб­ки на пластинчастих відщепах, оброблені пологою ретушшю, пло­скі сокирки зі шліфованим робочим краєм довжиною 9-12 см, уламки серпів із залискуванням робочої частини, фрагменти на­конечників списів або кинджалів, сокира овальна в перетині, що використовувалася, напевно, для зрубування дерев, підокруглі відбивачі з кременю, уламки кам'яних сокир, виверт від просвердленого отвору сокири.

Дослідження 5.Палеозоологічні й палеоботанічні матеріали

Дуже цінними є одержані під час розкопок житла та визначені палеозоологічні й палеоботанічні матеріали. Кістки належали тва­ринам домашнім - великій рогатій худобі (Bossp.), козі й вівці (Са-pra sp., Ovis sp.), свині (Sus sp.) та диким - борсуку (Meles meles) і сарні (Capreolus capreolus). Невизначеними залишилися ЗО фраг­ментів кісток.

Ці дані є виключно важливими для вивчення господарства на­селення городоцько-здовбицької культури регіону (скотарство, мисливство), а також ще раз підтверджують припущення про дов­ший час проживання людей в цьому житлі, а, отже, і про ймовір­ність довготривалого періоду осідлого життя людей навіть в умо­вах Полісся.У житлі, крім зазначеного, були знайдені рештки дуба та бука.

Поряд з житлом, під його південною стіною, була яма, що ймо­вірно слугувала для утилізації сміття. Там було знайдено 19 фраг­ментів кераміки, 2 кремені, кістка птаха зі слідами шліфовки .

Поблизу житла зібрано також чимало кераміки городоцько-здовбицької культури та, не виключено, кілька уламків посуду стжижовської культури. 67 з них описані польськими авторами. Подано також опис п'яти знахідок з кременю. Поблизу зібрано кістки тварин та рештки деревини (дуба та модрини).

Палеозоологічний матеріал: 1) дикий кабан (Sus scrofa), 2) до­машня свиня (Sus domesticus L.), 3) коза, вівця (Carpa hircus L., Ovis aries L.), 4) велика рогата худоба (Bos taurus L., Bos sp.), 5) кінь (Eguus caballus).

Крім артефактів, знайдених у житлі та біля нього, кераміку го­родоцько-здовбицької культури зібрано також в різних урочищах (На бору, Огороди, Кургани, Островок, Кошарка). Інші знахідки да­туються періодом «римських впливів» та пізнього середньовіччя.

Дослідження 6.Кремень та виробів з нього

     У загальному описі Гатунків кременю та виробів з нього Б. Гінтер і Р. Рогозінська-Гощинська зазначають, що сировина нале­жить до т. зв. «волинського» не зовсім прозорого кременю з різ­ною барвою: темно-блакитного зі світлими плямами; плямисто­го, подібного до кшемьонківського. Варто зазначити, що подібний кремінь виявлено нами в невеликому житлі стжижовської культури з с. Осова Костопільського р-ну. Можливо, кремінь подібного ґатунку - коричневий, смугастий   походить з родовищ Житомирщини .

З усіх крем'яних знахідок третина належала до знарядь: цілих і ушкоджених. Основними типами серед них є пластини, скребла.

ножі, відбивачі, серпи, сокири. Серпів, в уламках, знайдено п'ять. Усі вони типологічно подібні - тонкі з розширеним кінцем, який закінчується просто або заокруглено. Подібні вироби знайдено в Мирогощі Дубенського р-ну [Glosik, 1962, tabl. ХІХ:8].

Серед знайдених крем'яних сокир автори виділили три типи: 1) невеликі плоскі з тонкими обушками; 2) масивніші лінзоподібні в перетині; 3) сокира-долото .

Подані в таблицях рисунки та фотоілюстрації крем'яних виробів винятково важливі тим, що пов'язуються з одною культурою - го-родоцько-здовбицькою. Тому вони є еталоном саме для цієї куль­тури. Справа в тому, що більшість пам'яток Полісся і Волині цьо­го періоду містять змішані комплекси кераміки та знарядь - стжи­жовської культури з межановицькою або городоцько-здовбиць-кою, часто до них додаються знахідки тшинецької культури. Тоді пов'язати знаряддя з певними видами кераміки дуже складно.

Якщо взяти, наприклад, сокири плоскі, більш масивні, лінзо­подібні в перетині, то вони є, очевидно, типовими і для комплексів стжижовських і городоцько-здовбицьких, а то й межановицьких, адже це частково синхронні культури і вироби майстрів однієї з них поширювалися серед населення іноетнічних груп.

    5. Підсумки та закріплення. Висновки досліджень

    Розглянуті пам'ятки здовбицького етапу і добутий їх роз­копками матеріал дають підстави, на мою думку, вважати їх продовженням пам'яток городоцького етапу. Кера­міка здовбицького етапу за складом тіста, характером поверхні та орнаментом дуже близька до кераміки городоцького етапу, а ряд форм (горщики з кулястим тілом, миски з загнутим все­редину краєм вінець) є повторенням форм городоцького етапу. Можна додати, що на городоцькому етапі ці посудини здебіль­шого не орнаментовані, на здовбицькому — прикрашені шнуро­вим і нігтьовим орнаментом. Серед кераміки здовбицького ета­пу відсутні характерні для городоцького дворучні амфорки, зате з'являється ряд форм, що пов'язують пам'ятки цього часу з су­сідніми культурами шнурової кераміки (амфорки з невеликими вушками, циліндричні кубки й черпаки). Культурне спадкоєм­ство пам'яток обох етапів городоцько-здовбицької культури про­стежується також на більшості кам'яних, крем'яних і кістяних виробів. На здовбицькому етапі відсутні характерні для городо­цького чотирикутні у розрізі сокири і долота з відшліфованою поверхнею та масивні долотовидні знаряддя архаїчного типу, а до нових виробів належать ножі з дугасто формованим лезом, і велика кількість більш дбайливо виготовлених широких ножевидних серпів.

Основою господарства племен городоцько-здовбицької куль­тури були, очевидно, землеробство і скотарство, допоміжними заняттями — мисливство, рибальство і якоюсь мірою збиральни­цтво. Велике господарське значення мали також видобуток кре­меню та виготовлення крем'яних знарядь для власних потреб і на обмін. Однак питома вага кожної з цих галузей господар­ства на окремих етапах розвитку згаданої культури була, на­певне, неоднаковою.

Уламки до серпів в інвентарі поселення Майдану Моквинського ста­новлять лише 67% усієї кількості крем'яних виробів (знайдених нами). Кам'яні зернотерки і розтирачі на поселеннях у Моквинсько­му Майдані представлені також невеликою кількістю екземпля­рів. Наземні житла легкого типу городоцького етапу мали тим­часовий характер і свідчать про нетривку осілість їх жителів. Усе це вказує на те,на мою думку, що землеробство, мабуть, не було про­відною галуззю господарства жителів цих поселень. Про більш значний порівняно з городоцьким етапом розвиток землероб­ства на здовбицькому етапі свідчить поява на поселеннях цього часу, на мою думку, певної кількості ножевидних серпів — досконаліших знарядь, ніж вкладиші до серпів. Серпи, їх улам­ки і вкладиші були знайдені також і  на поселеннях Зозів І і II відповідно 5,8 та 12% усієї кількості крем'яних виробів. Це означає,на мою думку, що пропорціональна кількість таких знарядь порівняно з поперед­нім періодом зросла у 1,5—2 рази. Зернотерки і розтирачі на поселеннях здовбицького етапу виявлені в усіх житлах і у біль­шості господарських ям.

Багатошаровий характер поселень зменшує наші можливості визначити на основі кісткового матеріалу ролі скотарства у господарстві жителів цих поселень. Відомо, що племена горо­доцько-здовбицької культури на обох її етапах розводили ве­лику і дрібну рогату худобу, свиней та коней, а у складі їх стад, очевидно, кількісно переважала велика рогата худоба. Інші види домашніх тварин на городоцькому етапі були, ма­буть, представлені рівною кількістю особин. На поселеннях здов­бицького етапу друге за кількістю особин місце, на мою думку, займала дрібна рогата худоба, третє — кінь, четверте — свиня. Посереднім до­казом значної питомої ваги скотарства у господарстві племен згаданої культури є численні крем'яні знаряддя для обробки шкіри — ножі і скребки, які становлять на поселеннях у Го­родку і Моквинському Майдані відповідно половину, а на по­селеннях Зозів І і II —45,6 і 46,5% (це можна побачити з уже досліджених фактів науковцями поселень Зозова) загальної кількості крем'я­них виробів. До цієї групи знахідок належать також крем'яні ножі для розкроювання шкіри та численні кістяні проколки.

Роль мисливства і рибальства у господарстві племен згада­ної культури була, мабуть, незначною: рибальство підтверджене знахідкою одного рибальського гачка, а дикі тварини у кістко­вому матеріалі представлені поодинокими кістками козулі, оле­ня, кабана і бобра. Предмети озброєння (кинджали, вістря спи­сів, дротиків і стріл) на поселеннях становлять 4—7% усієї кількості знайдених там крем'яних виробів(це можна побачити знову ж таки, з уже досліджених фактів науковцями поселень Зозова). А втім, ці знахідки можна розглядати не тільки як мисливську, на мою думку, а й воєнну зброю.

     Важливою галуззю господарства племен городоцько-здовби­цької культури був, як уже видно з усіх досліджень, видобуток і обробка кременю. Пов'язані з цією культурою місця видобутку кремневої сировини зараз відомі тільки біля Городка і Половлі( але дуже мало відомі на території Моквинського Майдану, що розташований неподалік від нашого села Голубне), однак на всіх поселеннях, зокрема на розташованих біля виходів на поверхню покладів волинського кременю, трапились численні рогові і кістяні зна­ряддя до видобутку кременю, ковадла для нанесення ретуші, шліфувадла, нуклеуси, відбійники та велика кількість відщепів, сколів з нуклеусів, пластин і заготівок знарядь . Предмети, ви­готовлені з волинського кременю, відомі також далеко за ме­жами Волині — на Поділлі, у Передкарпатті та майже на всій території сучасної Польщі. Цей факт свідчить, що волинські майстерні працювали не тільки для забезпечення потреб жи­телів поселень, на яких були розташовані, а й для обміну з су­сідніми племенами.

6.Оцінювання учнівських досліджень.

7.Домашнє завдання :

1 група учнів:  провести археоголігні  дослідження теми : « Поселення городоцько – здовбицької культури на території села Голубне. »

2 група учнів : написати есе з теми «Археологія села Голубне»

3 група учнів: зробити зарисовки керамічних виробів городоцько – здовбицької культури.

Висновки

Отже, актуальність та доречність обраної теми зумовлена сучасними тенденціями роз­витку музеєзнавства, історії, психології, педа­гогіки, історичного краєзнавства та інших дис­циплін, що сприяють втіленню в життя прогре­сивних ідей освіти, виробленню нової методо­логії викладання, побудованої на основі їх взає­модії.

Ефективність такої взаємодії не викликає сумнівів, адже в умовах сьогодення розвиток творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії музейної пе­дагогіки як наукових та прикладних галузей педа­гогіки активно розвивається у багатьох країнах світу, удосконалюються її форми і методи ро­боти з дітьми та молоддю, уточнюється кате­горіальний апарат.

Метою публікації є аналіз засадничих поло­жень в процесі інтеграції шко­ли і краєзнавчої роботи, музейних досліджень  на місцевому, локальному ґрунті, з'ясування різних особливостей їх практич­ної реалізації та взаємодії із сучасними тенден­ціями розвитку вітчизняної освіти.

Посібник побудовано навколо ідеї взаємодії краєзнавчо-пошукової роботи музею і шко­ли у контексті створення реального освітнього продукту з розвитку творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії та музейної пе­дагогіки . Його підготовка здійснювалась у тіс­ній співпраці вчителів, музейних спеціалістів та методистів з метою пробудження ентузіаз­му щодо нової, надзвичайно цікавої й корисної справи. Працівники культури і освіти, які вті­люватимуть його у життя, усвідомлять потребу в переосмисленні освітніх категорій, у поглибленому вивченні сучасних підходів до навчання й виховання в умовах краєзнавчої роботи серед музейного середовища.

Посібник охоплює історію, інтегрований курс «Мистец­тво», музику, образотворче мистецтво, курси «Світова художня культура» ,«Християнсь­ка етика», «Музейну педагогіку», «Краєзнавство». Значення кожного предмета розвивається на основі апробованих на музейній експозиції уроків до конкретних тем, навчальної програми та методичних рекомен­дацій [3, с. 45—47].

У контексті організації занять відбувала­ся широка інтеграція й осмислення зв'язків краєзнавства та ху­дожньої культури, предметів гуманітарно­го та художньо-естетичного циклів на основі творчих занять та дозвіллєвої діяльності шко­лярів; застосування особливих форм і методів навчання з розвитку творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії та музейної пе­дагогіки, узгоджених з учнями — активними учасниками  пошуково-освітнього процесу.

Своєрідним флагманом у пропедевтиці та реалізації ідей посібника є Березнівські ЗОШ І-ІІІ ступенів (Голубнівська, Бистрицька, Городищанська, Соснівська, Балашівська, Зірненська та інші) на базі яких працюють творчі майстерні вчителів, митців та науковців, систематично проводяться круглі столи, семінари, конференції, майстер-класи. Це сприяє висвітленню актуальних про­блем викладання мистецьких дисциплін, краєзнавчо-пошукової роботи, проведенню щорічних «Педаго­гічних марафонів» з краєзнавства тощо. Зокрема, «Педагогічні марафони» логічно узгод­жуються з новими напрямами музейно-педаго­гічної та краєзнавчої діяльності та концепціями розвитку істо­ричного середовища м. Березне та району зокрема.

Одним із завдань сучасної освіти є створення умов для формування творчої особистості та розвитку творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії. Особ­ливе місце у процесі гуманізації освіти належить художньо-естетичному циклу, який впливає на розвиток емоційно-чуттєвої сфери учня. [8, с. 16—17].

Таким чином, успішному навчанні школярів історії велику роль відіграє не тільки фахова підготовка вчителя історії, а й його природне обдарування, вчительський талант.

Захопити дітей навіть не дуже цікавим матеріалом, активізувати їхнє мислення, довільну і мимовільну увагу, ввести в атмосферу творчості, викликати бажання осягати глибини знань може лише талановитий вчитель.

Переді мною завжди поставало питання: Коли ж учні досягають високого рівня історичних знань? Даючи  на нього відповідь, з практики своєї роботи, я побачила, тоді, коли вони усвідомлюють важливість вивченого матеріалу та на практиці можуть  застосовувати набуті знання. І все це систематично контролюється і оцінюється вчителем. Тому я, в своїй вчительській практиці, велику увагу приділяю підвищенню історичної грамотності учнів та впроваджую у глибоке вивчення учнями місцевого краєзнавчого матеріалу через розвиток творчих здібностей та національної самосвідомості в учнів під час музейно – краєзнавчих уроків та пошуково – дослідницької роботи учнів . 

Вважаю, що у поглибленні історичних знань учнів велике значення має осмислення опрацьованого теоретичного матеріалу, міцне засвоєння хронології та понятійного апарату, різні види пізнавальних завдань, творчість дітей на уроках історії, систематичний, послідовний контроль мене, як вчителя, їхньої навчальної,дослідницької та пошукової діяльності.   Неабияку роль,  на мою думку, у розвитку ерудиції учнів, формуванні історичного світогляду, відіграє аналіз історичних документів та текстів.

Отже, історію не можна знати без глибокого засвоєння джерел. Тому вчитель повинен виховувати у дітей інтерес до книги, до читання історичної літератури, що сприяє розвитку загальної культури і підвищенню загального рівня знань учнів.

            Урок, проведений в тому чи іншому класі, повинен бути відповідним чином організованим так, щоб учні одночасно здобували знання, навички, а разом з тим, формували свій характер та  світогляд.

            Головною метою школи є виховання громадянина, соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості.

Саме на уроках історії розвивається історичне мислення учнів, яке передбачає загальне розуміння  історичного процесу в його різноманітності й суперечливості.

Уроки історії повинні сприяти розвитку історичної свідомості, розумінню завдань, що стоять перед державою і світовою цивілізацією, критичному осмисленню минулого, прогнозуванню майбутнього; осмисленню ролі людини в історії, відповідальності особистості за власні ідеї, усвідомленню учнями права на вибір способу власної поведінки з урахуванням і дотриманням правових і гуманістичних засад.

Кожен урок повинен бути цікавим, корисним і пізнавальним.

До уроків історії не можна підходити стандартно. Насамперед, учнів необхідно стимулювати до активної співпраці та постійного пошуку на уроці, якщо вони будуть просто пасивними спостерігачами, то ніякої педагогічної цінності такий урок не дасть. Для того, аби урок був успішним і плодотворним, потрібно чергувати різні типи уроків, форми і методи навчання.

 Одним з найважливіших завдань даного посібника  є  розвиток творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії та музейної пе­агогіки, розвиток мислення, пам'яті, творчих здібностей і задатків учнів, які в сукупності забезпечують розумове виховання.

        Таким чином,  на уроках вчитель повинен старатись навчити учнів самостійно здобувати знання, творчо працювати з різними видами історичних джерел, ведучи власні самостійні пошукові дослідження.

         В умовах переходу до нової системи оцінювання знань і умінь учнів приділяти увагу на роботу з обдарованими і  талановитими дітьми. В кожному класі повинно бути ядро, тобто  активні учні, які можуть  не лише вчитися , а й займатися пошуково – дослідницькою роботою , учні котрі мають до цього певні здібності, і головне, бажання.

           Отже, основне завдання моє, як вчителя:

-                    Підтримати і розвинути  здібності та творчі нахили обдарованих учнів. Для цього я намагаюся індивідуально підійти до кожної творчої дитини. Часто на уроках сильним учням даю окремі завдання, вони працюють самостійно.                                          Рекомендую їм прочитати чи опрацювати додаткову літературу по тій чи іншій темі.

-                    Практикую написання учнями пошуково – дослідницьких рефератів та повідомлень, часто ці учнівські надбання пошуково-дослідницької роботи використовуємо на конкурсі – захисті МАН. Це допомагає моїм учням у формуванні в учнів навиків пошукової, дослідницької  та краєзнавчої роботи.

-                    Проводжу індивідуальні заняття, бесіди з обдарованими дітьми, щоб більш глибоко розкрити їм те чи інше проблемне питання.

-                    Намагаюся творчо підходити до кожної теми уроку, використовуючи різні прийоми, форми і методи навчання, виховання учнів та розвитку творчих здібностей, національної самосвідомості через краєзнавчо-пошукову роботу з історії та музейної пе­агогіки .

-                    Намагаюся прищепити молодому поколінню любов до минулого, історії України та рідного краю. Для пожвавлення, активізації навчальної (розумової ) діяльності учнів використовую краєзнавчі матеріали: з історії села, Березнівщини,Рівненщини та Полісся.

-                     Для того, щоб урізноманітнити навчальний процес, уникати сірої буденності, я практикую різні типи уроків: комбіновані уроки, лекції, уроки - семінари, уроки - заліки, урок захисту знань, умінь і навичок, уроки – екскурсії, музейні уроки та інші. Для зацікавлення учнів використовую історичні кросворди, ребуси, загадки, проводжу історичні вікторини та конкурси. Це значно стимулює інтерес до предмету.

       Неможливо уявити собі школу без творчого вчителя, а вчителя, у свою чергу, без нестандартних, інноваційних уроків. Нестандартні уроки є тією нетрадиційною формою навчання і засвоєння знань, що зробила заявку на реалізацію у вчительській практиці нової педагогічної технології, зокрема, перехід на 12-бальну систему оцінювання.

Література

1.       Варава О.М. Наш край у 20— 30-х рр. XX ст. Урок-меморіал у народному історико-етнографічному музеї гімназії // Історія та право­знавство. — 2007. — № 6. — С. 17—19.

     2. Віртуальні екскурсії баварськими замками // httр:// www.dw-              woгld.de/dw/article/0,2144,3048745,00.html .2010 .

3.      Гришина Т.В. Освітня технологія як професій­ний пріоритет учителя. — X.: Основа, 2003. – С. 45-49.

4.      Державний стандарт базової і повної загаль­ної середньої освіти // Історія в школах України. — 2004. - № 2. - С. 3.

5.      Дерхо В. Подорож по се­редньовічному Києву // Історія в школі. — 2007. — № 11—2. — С. 33-46;

6.      Десятов Д. Методичні прийоми роботи з порт­ретом // Історія в школі. — 2007. — № 6. — С. 4—7.

7.      Жерносєк І.П. Науково-методична робота в за­гальноосвітній школі. — К.: ІЗМН, 2009.

8.      Житник Б.О. Методичний порадник: форми і методи навчання. — X.: Основа, 2005.

9.      Закон України «Про музеї та музейну справу» // Урядовий кур'єр. — 1995. — 17 серпня. — С. 8.

10.   Музеи Украины // http: // prostir. museum / pages / ua / about. -   2010

11.   Михайлів Т.В., Туріщева Л.В. та ін. Нестандар­тні форми уроків. — X., 2006. — С. 17.

12.   Масол Л. Виховний потенціал мистецтва — джерело освітніх інновацій // Мистецтво та освіта. — 2009. - № 1. - С. 2-5.

13.  Новиков О., Коваль Н. Екскурсія по ка­раїмській кенасі. Матеріали до уроку-подорожі. Іс­торія рідного краю // Історія в школах України. — 2009. — № 7. — С. 53—55;

14.   Опитування щодо практики викладання гро­мадянської освіти в рамках проекту «Громадянська освіта — Україна» // Вчимося бути громадянами. — 2008. - № 4. - С. 16.

15.   Павлютенков Є.М., Крижко В.В. Організація методичної роботи. — X.: Основа, 2009.

16.   Пометун О., Фрейман Г. Методика навчання історії в школі. — К., 2009. — С. 171  -  172.

17.   Український музей при навчальному закладі: історія і сучасність // Матеріали обласної науко­во-методичної конференції. — Кіровоград: Вид-во КОІППО ім. Василя Сухомлинського, 2008.

18.   Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі // Збірник матеріалів загальноукраїнської нау­кової конференції з проблем музеєзнавства. — Вип. 11. — Д.: АРТ-ПРЕС, 2009.

19.  Стрельник М. Як би ми жили у Київській Русі (Язичницькі та християнські пам'ятки населення ук­раїнських земель другої половини І тисячоліття— XIII ст. у колекції Національного музею історії Ук­раїни) // Історія в школах України. — 2009. — № 5. — С. 53—55;

20.  Матеріали до уроків із використанням елемен­тів музейної педагогіки у 5-11 класах: За матеріалами проекту «Школа і музей: працюємо разом» / За ред. О.Карманова (наук, ред.), А.Цибка (відп. ред.). — Л., 2010.

            
Науково-дослідницька робота на тему :  Майдан Моквинський. Поселення доби середньої бронзи раннього залізного віку.

ЗМІСТ

ВСТУП

  РОЗДІЛ І. Городоцько-здовбицька культура

  1.1. Племена городоцько-здовбицької культури

  1.2. Кераміка

  1.3.Пам’ятки городоцького етапу

  1.4.Пам’ятки здовбицького етапу

РОЗДІЛ ІІ. Поселення доби середньої бронзи. Майдан      Моквинський

2.1.Первісні пам'ятки

2.2.Перша житлова споруда початку II тис. до н. е

2.3.Керамічні вироби

2.4.Орнаментація кераміки

2.5.Палеозоологічні й палеоботанічні матеріали

2.6.Кремінь та вироби з нього

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

 Вступ

       В умовах розбудови Української незалежної соборної держави всенародним стало прагнення достовірно, глибоко вивчити і осмислити історію нашої держави, а особливо той період, який дуже мало вивчений та досліджений на території Березнівщини, особливо ту частину, про яку дуже мало згадано у підручниках для вивчення історичного минулого нашої держави. Це період давнього первісного  ладу. В своїй роботі хочу розповісти про давній період проживання племен поселення доби середньої бронзи, зокрема городоцько-здовбицької культури та культури шнурової кераміки на території Майдану Моквинського, ту маленьку краплинку історичних процесів, що відбувалися на території нашого краю (описати археологію Моквинського Майдану) в даний період.

        Адже переді мною постало питання більш доцільніше розкрити свої дослідження та дослідження науковців, та зібрати їх в єдине ціле під назвою

" Майдан Моквинський. Поселення доби середньої бронзи. ".

         Знати історію рідного краю - це обов'язок кожного громадянина, це важливе завдання шкільної освіти.

        В українській історії є ще багато питань, мало досліджених, або ж недосліджених зовсім. Якщо подивитися на мапу Рівненської області, то можна побачити, що саме на території нашого краю археологічних досліджень проводилося дуже мало, або не проводилося зовсім.  До кола цих проблемних питань і відноситься  історія первісного суспільства  на території нашого села та його околиць, зокрема Майдану Моквинського. В даній роботі є певна моя  спроба систематизувати даний період.

    Тобто, саме мої дослідження можна використовувати вчителям та учням на уроках з історії рідного краю з тем давніх часів. Тому, це дослідження, має практичне значення як з археології та краєзнавства,  так і з   історії   рідного  краю.

      Краєзнавство – це цілий арсенал ефективних методів і форм успішної навчально-виховної роботи. Завдяки вивченню, використанню місцевого матеріалу учні матимуть змогу вийти за межі підручників, відчути історичні події, осмислити історичний процес, “доторкнутися” до історії  давнього періоду. Визначальна роль в засвоєнні учнями історичних знань з історії рідного краю належить урокам з історії України та досконалого вивчення археології нашого краю .

       Навчальні матеріали з історії України передбачають вивчення історії країни в цілому, але в деталях по регіонах (історії рідного краю, її археології ) немає, тобто не згадані навіть  ті маленькі події, через які відбувалися великі.

      Важливого значення в умовах модернізації шкільної освіти набуває проблема, на мою думку, активізації пізнавальної діяльності учнів, що пояснюється високими темпами розвитку та удосконалення науки і техніки, потребам суспільства мети людей самостійних, вільних від стереотипів і саме використання археологічних та краєзнавчих  матеріалів на уроках історії є одним із засобів активізації пізнавальної  та дослідницької діяльності . 

    Комплектне використання  археологічного  та краєзнавчого матеріалу не лише доповнить курс загальної історії України своїм змістом, поняттями, фактами, але й створить умови для стимуляції розвитку діяльності учнів шляхом постановки перед нами навчально-пізнавальних, зокрема, проблемних завдань.

   

  Завданням  моєї роботи  є:

      - проаналізувати всі наявні писемні та археологічні джерела, які висвітлюють процеси розвитку первісного ладу на території Майдану Моквинського;     

      - систематизувати   певний період давнього часу (поселення доби середньої бронзи та шнурової кераміки)  та археологічні знахідки  по території Майдану Моквинського;

      - проглянути тенденції життя народу в давні часи;      

      - дослідити  археологічну та матеріальну культуру;      

    Метою моєї роботи є: доцільніше розкрити свої дослідження та дослідження науковців, зібрати їх в єдине ціле під назвою "Поселення доби середньої бронзи. Майдан Моквинський".

    На основі мого реферату мапу досліджень археологічних пам’яток можна розширити і добавити. Цей матеріал буде досить цікавим  для тих, хто дійсно цікавиться давніми поселеннями та археологією Березнівщини, що зокрема доповнює в цілому археологію Західної України.

    Підстав для ще глибшого вивчення нашого краю (зокрема археології Березнівського району) достатньо.

     Україна вже дізналася про деякі з них, нехай дізнається ще й про невідомі.

    Якщо історична наука сприйме мої дослідження, то, я думаю, буде про що дізнатися  молодому поколінню.

 РОЗДІЛ І. Городоцько-здовбицька культура

1.1.Племена городоцько-здовбицької культури

Завдяки розкопкам і розвідкам, проведеним у 1959-1966 pp. ІСН АН УРСР, на Західній Волині вдалось виділити окрему культуру шнурової кераміки, яка від  назви  двох поселень,  досліджуваних  біля  сіл  Городок  і  Здовбиця   Рівненської обл.,   одержала   назву  городоцько-здовбицької (I. Swiesznikow, 1966). Ця культура поширена на Західній Во­лині та у південних районах Західного Полісся, охоплюючи верхню і середню течію Західного Бугу, басейн Турії,  Верхньої Прип'яті, частину верхньої, середню і нижню течію Стиру, Горині і Случі (рис.1).

 Східна межа цієї території про­ходить по р.Случ, західна — по лівобережжі Західного Бугу, південна — через верхню течію Стиру, Ікви і Горині, північна  не може бути визначена у зв'язку з недостатньою вивченістю білоруського Полісся (рис.1).Зараз пам'ятки городоцько-здовбицької культури відомі з 99 місцевостей України. Деякі з них відкриті на лівобережжі Західного  Бугу  на території Польщі. Більшість пам'яток становлять поселення, зареєстровані у 77 місцевостях, причому в окремих селах (Городок, Зозів, Великий Олексин та ін.) відомо по два-п'ять поселень. Могильники та поодинокі поховання відкрито у 17 місцевостях. Місця видобутку кременю відомі біля сіл Го­родок і Половлі Рівненської обл. Випадкові знахідки кераміки та характерних для цієї культури крем'яних виробів  (крім численних знахідок кам'яних і крем'яних сокир) зафіксовано у 10 місцевостях. Археологічне вивчення вказаної території не­рівномірне: найкраще досліджені басейни лівобережних приток Горині — Стубли та Устя, райони Сокаля на Західного Бугу, Луцька на Стиру, лівий берег Прип'яті напроти впадіння в неї Турії і Стоходу (рис.1)..

Поселення городоцько-здовбицької культури в межах Волин­ської височини, як правило, розташовані на берегах річок і озер, найчастіше на виступах першої надзаплавної тераси, ото­чених з трьох боків заплавою річки. Культурний шар залягає до глибини  0,6—0,8 м.  від  сучасної  поверхні.  На  Поліссі поселення розташовані на частково розвіяних піскових дюнах, через що культурні залишки різних періодів зустрічаються у пе­ремішаному стані. Розкопками біля сіл Городок, Зозів, Моквинський Майдан і Здовбиця Рівненської обл. досліджено близько 3500 м² площі. Два поселення біля Городка і Зозова перевірено шурфуванням. Могильники городо­цько-здовбицької культури курганні і ґрунтові. Вони відомі тепер з 15 місцевостей Рівненської і Волинської областей.

Внаслідок розкопок, розвідок і опрацювання раніше нагро­мадженого матеріалу городоцько-здовбицьку культуру вдалось розчленувати на два хронологічних етапи — ранній, названий дослідниками городоцьким, та пізній, означений здовбицьким (І. К. Свєшніков, 1962). Пам'ятки обох етапів розрізняються за типами жител, характером поховань і деякими особливостями кераміки та крем'яних виробів. Житла городоцького етапу належать до типу наземних з розташованими на їх площі вогнищами.

   

 1.2.Кераміка

    

    Кераміка представлена декількома формами посудин з яких провідною є дворучна амфорка зі шнуровим і нарізним орнаментом.(Див. Фото 7-10,17,20) Багато таких уламків кераміки ми знайшли на території Моквинського майдану. Кераміка, крем'яні і кам'яні вироби здовбицького етапу харак­терні більшою, порівняно з городоцьким етапом, різноманітніс­тю форм і вищою технікою виготовлення.

Дані розкопок і розвідок нами дають підстави віднести до городоцького етапу 11 по­селень, що знаходяться на території села Голубне та його околиць, що в історичних документах йменується Моквинським Майданом. На ряді вивчених нами пам'я­ток  встановлено існування кількох культурних шарів, що від­носяться до городоцького і здовбицького етапів та до стжижов­ської культури. Відсутність розкопок на більшості вище згаданих поселень городоцько-здовбицької культури села Голубне і його околиць та документації ряду розкопаних частин згаданих поселень не дає можливості зарахувати ці пам'ятки до одного з виділених нами хронологічних етапів цієї культури.

1.3.Пам’ятки городоцького етапу

На досліджених розкопками поселеннях го­родоцького етапу у Городку, Зозові (Зозів І і II) та Моквин­ському Майдані відкрито 15 жител. Усі вони були наземними, неправильно-прямокутними або овальними, орієнтованими у різні сторони світу. Їх місця, на мою думку, простежувались завдяки скупченню культурних залишків, більш темному забарвленню ґрунту, роззалам вогнищ і ямкам від невеликих стовпів, що входили в конструкцію стін жител і підтримували їх перекриття. Ямки, на мою думку, були округлими або овальними в плані, діаметром не більше як 15- 18 см, а у вертикальному розрізі мали форму спрямованих вершинами вниз рівнобедрених або прямокутних трикутників, про що свідчить трикутна форма розрізу ямок. На площі окремих жител (Горо­док, Зозів, Моквинський Майдан) біля вогнищ простежено округлі або неправильно-прямокутні ями розмірами близько 1,5х2 і глибиною до 1,35 м. від стародавньої поверхні. Вони, очевидно, були заглибленими частинами жител. Форму і розміри жител на основі перерахованих ознак докладно ви­значити важко: у ряді випадків затемнення культурного шару на місці жител займало значно більшу поверхню, ніж площа, оточена слідами стовпів. Чеський археолог С.Венцл також при­йшов до висновку, що розміри стародавніх наземних жител неможливо встановити на основі розташування ям від стовпів: у тих випадках, коли вдалось простежити залишки спалених стін у вигляді обвуглених дерев'яних конструкцій або скупчен­ня обпаленої глини, стіни займали значно більшу площу, ніж та, яка визначалась за ямками від стовпів (S. Vend, 1968).

Розкопки поселення в ур.Кургани біля с.Городок прове­дені у 1960—1961 pp.(І. К. Свєшников, 1964)  дають мені поштовх до того, що я можу сказати щось подібне і про Моквинський Майдан. Посе­лення, на мою думку, було розташоване на південно-західному схилі правого берега р.Перебіг. Тут можна виявити  сліди господарських ям і провести опис знайдених тут різного виду нуклеусів, крем’яних знарядь праці (знайдено уламки кераміки, фрагменти крем'яних знарядь, проколку та крем'яні відщепки, уламки крем’яних серпів, сокир). Біля північного кута житла виявлено роз­биту зернотерку.

Можна сказати, що саме тут були залишки май­стерень крем'яних знарядь, а на його периферії — місце видо­бутку кременю. Зі своїх досліджень я виявив, що одну з таких подібних майстерень відкрив у 1898р. Ф.Р.Штейнгель (Ф. Р. Штейнгель, 1899), другу досліджено розкопками автора у 1960 р.     

 На цьому місці, безпосередньо під верхнім ша­ром чорнозему, розташовувалось частково розмите скупчення крем'яних сколів і відщепів, що залягали шаром завтовшки 0,16 м на площі близько 1,5 м². Під час розчистки цієї збереже­ної частини, покидьків крем'яного виробництва, зібрано 345 сколів з нуклеусів, відщепів, пластин, дрібних лусочок кременю та заготівок знарядь. У безпосередньому оточенні майстерні зна­йдено декілька крем'яних відбійників. Місце видобутку кременю ще не зовсім досліджено на цьому, згаданому мною,  поселенні Моквинського Майдану.

   Поруч з пів­денно-західним краєм розкопаної нами ями знаходилось, частково розмите, скуп­чення крем'яних сколів і відщепів, яке залягало на поверхні (на 0,15—0,2 м вище шару вапняку) і, очевидно, являло собою купу покидьків, що утворилася під час первісної обробки крем'яних жорн на місці їх видобутку. Викид з ями та згадане скупчення сколів, що містилися на стародавньому горизонті трохи вище краю ями, вказують на те, що яма була викопана на розмитій у давнину до рівня залягання кременю ділянці схилу, пізніше перекритій змитим з верхньої частини схилу суглинком. (Родовищ кременю, на мою думку, тут не було. Напевне завозили його з іншої місцевості).

Таким чином, я думаю, що більшість відкритих розкопками об'єк­тів і зібраного матеріалу належить до здовбицького етапу го­родоцько-здовбицької культури.

       Якщо ж добре роздивитися знайдену нами кераміку (тобто уламки кераміки), то для них характерні ознаки кераміки городоцького етапу, тобто проглядаються домішки крупнозернистого піску в тісті, в окремих випадках — дрібних зерен товченого перепаленого кременю, та підлощена поверхня. Орнамент становлять горизонтальні та косі відбитки шнура (рис.2,3,4 ), рядки косих і верти­кальних нарізів (рис.2,3,4). Рідше зустрічається орнамент у вигляді слаборельєфних валиків (рис. 2,3). До найбільш розповсюджених форм посуду на даних поселеннях, на мою думку, належать дворучні амфорки з циліндричною шийкою, орнаментовані відтисками шнура та косими нарізами і трикутними заглибленнями (рис. 2,3), посудини з невисокою простою шийкою, звичайно прикрашені шнуровим орнаментом (рис. 2-4), миски з потовщеним краєм вінець.

Окремо хочу відмітити знахідки на поселеннях,  на мою думку, городоцького етапу (в тому числі на площі окремих жител) - кераміки, що відрізняється від описаної за характером орнаменту. Вона пред­ставлена лише уламками і займає, порівняно, невеликий процент загальної кількості наших знахідок. Це фрагменти посудини з прости­ми вінцями, прикрашених рядками коротких горизонтальних або косих нарізів (рис.3,4), відтисками штампа різної форми (рис.2-4) або наколюванням (рис. 2). Докладні аналогії більшості цих знахідок відсутні, однак за системою і характером  орнаменту, на мою думку, вони найближче стоять до пам'яток західної групи культур гребінцево-накольчастої кераміки, відомих на території Західної Білорусії.

Заслуговують на увагу також, на мою думку, знахідки уламків посудин, прикрашених нарізним і штампованим орнаментом (рис. 2,3).

 Кам'яні знаряддя городоцького етапу представлені, на дослідженій нами території Моквинського Майдану, прямокутною зернотеркою з сірого пісковика, кулястими (фото 28,30) і прямокутними розтирачами, полірувальною плиткою з дрібнозернистого пісковика, фрагмента­ми просвердлених сокир клиновидного типу (фото 29) та ковадлами для нанесення ретуші на крем'яні знаряддя. Останні зроблені з уламків просвердлених сокир зі згладженою лінією перелому та затупленим лезом; на їх кінцях — численні сліди ударів, утво­рених внаслідок використання цього знаряддя як ковадла.

Крем'яні вироби, як я дослідив, городоцького етапу були здебільшого виготовлені з чорного або чорного з сірими плямами, так званого, волинського креме­ню. На досліджених нами частинах поселення знайдено величезну кількість крем'яних відщепів, сколів, нуклеусів, пластин (фото 33-34), що становлять 67% загальної кількості всіх крем'яних знахідок. Найбільш числен­ною групою серед знарядь є ножі на пластинах (фото3-6,21), бокові та кінцеві скребки на відщепках і пла­стинах (фото3-4). Деякі екземпляри, на мою думку, належать до ти­пу комбінованих знарядь — ножів-скребків. У куль­турному шарі поселень та на площі майже всіх жител зна­йшлись численні кулясті відбійники (фото 30) і заготівки знарядь — сокир, серпів, ножів (фото 23-26). Сокири і долота представлені значно меншою кількістю екземплярів. Клиновидні чотирикутні в розрізі сокири мають широке дугасте зашліфоване лезо і вузьку, рівно зрізану обушну частину (фото 24). Окремі екземпляри зашліфовані на всій поверхні.

Землеробські знаряддя городоцького етапу нечисленні. Це вкладиші до серпів, виготовлені з уламків пластин з затупле­ними кінцями, дрібною ретушшю і слідами робочого заполірування вздовж одного краю та уламки ножевидних серпів з рівним або вгнутим лезом і дугастою спинкою (фото 3, 22).

1.4. Пам’ятки здовбицького етапу

Поселення здовбицького етапу досліджува­лись у Здовбиці та Зозові (Зозів І і II). На них відкрито всього вісім жител, що складались з наземних і заглиблених частин. Наземні частини простежувались завдяки ямкам від стовпів, однак ні в одному випадку не вдалося ви­значити їх форму і розміри. Вогнища розташовані на стародав­ньому горизонті біля краю заглибленої частини житла. Остан­нє— овальної форми, розмірами від 2,08х2,8 до 3,25х5,2м., вздовж його стінок, звичайно, знаходиться земляний уступ (можливо, лежанка) завширшки до 1 м. та заввишки 0,7 м.

Поселення біля Здовбиці розташоване на східному схилі берега давнього, зараз зарослого, озера. Розкопками 1957— 1958 pp. на ньому досліджено 175 м² площі та відкрито сліди двох жител і семи господарських ям (И. К- Свєшников, 1961). В обох житлах вдалося простежити лише їх заглиблені частини та розташовані біля їх краю вогнища. На вогнищі в житлі І знайдено три посудини, в тому числі одну, що належить до стжижовської культури.

     Кераміка здовбицького етапу - виготовлена з глини з доміш­кою піску, рідше — товченого перепаленого кременю або шамо­ту. Поверхня більшості посудин підлощена, чорна, сіра або ко­ричнева.  Орнамент складається з подвійних і потрійних горизон­тальних або косих відтисків шнура. Такі ж відбитки кераміки ми знайшли і на поселеннях Моквинського Майдану (фото-7-12,17,20), неве­ликих відтягнутих валиків з нігтьовими заглибленнями або нарізами (фото 14). На мою думку, це могли бути горщики, амфорки, кубки, черпаки та миски. Горщики з кулястим тілом мали б мати низьку шийку і відігнутий край вінець. Амфорка з опуклим тілом і двома вушками біля основи шийки мала б належать до типу посудин, відомих у підкар­патській культурі шнурової кераміки (фото-7-12,17). Уламок кераміки котрий прикрашений на шийці  відтисками  шнура, належить, на мою думку, до посудин особливо характерних для пам'яток типу Хлопіце—Веселе — Почали (фот7,8).

Поодинокими екземплярами лише уламків представле­ні такі форми посудин, на мою думку, як глек з опуклим тілом, високою, орна­ментованою відтисками шнура шийкою і петельчастою ручкою (рис. 4).

Кам'яні вироби здовбицького етапу представлені зернотеркою, розтиральниками (фото 28), просвердленими сокира­ми, (фото 29) та відбійниками (фото 30). Зернотерки належать до численних знахідок на поселеннях згаданого Майдану Моквинського. Зернотерка виготовлена з прямо­кутного куска сірого дрібнозернистого пісковика. Поверхня знаряддя вгнута, стерта від роботи (фото 28).  Знайдені разом з цією зернотеркою два прямокутних розтирачі мають рівні робочі поверхні. Досить численні також знахідки кулястих і кубічних розтирачів зі стертою поверхнею. Його вгнута поверхня заполірована від роботи. Знайдено нами і багато видів кулястих відбійники з пісковика (фото30).

Найбільш численною групою знахідок на пам'ятках здовби­цького типу є предмети з кременю. Вони представлені великою кількістю відщепів (деякі підправлені ретушшю), сколів з ну­клеусів, знарядь та їх заготовок. Біль­шість відбійників кулястої форми. Ножі на пластинах покриті вздовж одного або обох країв дрібною ретушшю в один ряд (фото21, 26, 27). Деякі екземпляри виготовлені з пластин, відбитих від зашліфованих знарядь. Ножі були комбінованими знаряддями і використовувались як ножі, різці і скребки (фото3-4, рис.7, 8). Кінцеві скребки на відщепах і сколах мають напівкруглу робочу ча­стину, бокові — покриті дрібною ретушшю вздовж одного або обох країв. Окремі знаряддя вжи­вались як бокові і кінцеві скребки.

Знаряддя для обробки дерева і кістки, на мою думку, представлені сокира­ми, долотами і різцями. Клиновидні, лінзовидні у розрізі соки­ри мають широке дугасте зашліфоване лезо і звужену обушну частину (фото 1-2, рис. 6, 8).

До крем'яних землеробських знарядь здовбицького етапу належать вкладиші до серпів з затуплених на кінцях уламків пластин, рівним або вгнутим лезом і рівною основою (фото3-6, 22).Ножевидні серпи покриті плоскою відтискною ретушшю.

РОЗДІЛ ІІ. Поселення доби середньої бронзи. Майдан Моквинський

2.1.Первісні пам'ятки

Первісні пам'ятки Західно-Волинського Полісся вивчено недо­статньо, зокрема це стосується доби бронзи. Знайдені матеріали походять із поверхневих зборів і відомі з публікацій Ю.Кухарен­ка, О.Романчука та ін. Розкопки поселень доби бронзи прово­дилися лише Т.Сулімірським поблизу с.Майдан Моквинський (1938 р.) та Г.Охріменком у Костопільському р-ні на Рівненщині та сусідньому Маневицькому р-ні Волинської області. Досліджені площі порівняно невеликі.

Пам'ятка у Майдані Моквинському розміщена в урочищі Остро­вок на невисокому підвищенні серед вологих, болотистих місць біля замуленого озерця [Ginter, Rogozinska-Goszczynska, 1965]. Знайдені під час розкопок матеріали зберігаються в Архео­логічному музеї Кракова. Знайдені професором Тадеушем Сулімірським матеріали (кераміка, крем'яні та кам'яні вироби тощо) «по свіжих слідах» частково описані автором в наукових публікаціях [Sulimirski, 1939; 1939; 1957-1959]. На останню працю є посилання і в Єжи Ґлосіка [Glosik, 1962]. Найповнішу інформацію про дане поселення середньої доби бронзи подали Болеслав Гінтер, Рената Рогозінська-Гощинська [Ginter, Rogozinska-Goszczynska, 1965].

2.2.Перша житлова споруда початку II тис. до н. е.

Важливим відкриттям у Майдані Моквинському є залишки житла. Це, певно, перша житлова споруда, на мою думку, початку II тис. до н. е., виявлена в цьому регіоні. Її контури простежувалися вже на гли­бині 0,2 м від поверхні ґрунту, форма нагадувала неправильну трапецію довжиною 7 м та шириною 3-6 м, заповнення мало тем­ний колір. По контуру виявлено 7 ям - по три на довших сторо­нах. По вісі північний захід - південний схід видно було 3 менші ями. У центрі цього об'єкта знаходилося вогнище діаметром 2,5м, оточене з чотирьох боків 4 ямками.

2.3.Керамічні вироби

Значну частину археологічних знахідок із житла становила ке­раміка, (фото 7-10) переважно темного кольору, інколи - жовто-червоного, жовто-сірого. У виробах помітно домішки піску, слюди та жор­стви, їх поверхня вирівняна, особливо зовнішній бік, на деяких посудинах пролощена. Діаметр верхньої частини горщиків та амфор 18,4-27 см.

Керамічні вироби орнаментовано подвійними або одинарними відтисками шнура(фото 17, 20),  рядами овальних ямок або вертикальними ви­довженими відтисками (фото 14).

До своєрідних елементів декору по­суду з Майдану Моквинського можна віднести і вуха, прикріплені з обох чи з одного боку посудини. Вони мають підовальну форму, ширину 1,5-3 см та відтиски шнура - подвійні або одинарні, інко­ли вироби неорнаментовані. Загалом посуд з цього поселення від­значається високою якістю виготовлення (рис. 1-4).

Подані авторами рисунки кераміки справляють враження їх приналежності до періоду городоцько-здовбицької культури.  Зважаючи на порівняно багатий декор, яким прикрашено верхні частини виробів, подані артефакти (кераміку) потрібно датувати не раннім, а середнім періодом розвитку ГЗК. Усього на площі житла знайдено більше 100 фрагментів кераміки від посудин різної величини (діаметр вінець окремих з них дорівнював 25-28 см), се­ред них - амфори, орнаментовані кубки з вухами, вази, горщики. Більшість керамічних виробів була середніх розмірів. Їх діаметр дорівнює 12-14 см.

Автори публікації структурують кераміку за типами. Критерієм поділу слугувала технологія виготовлення:

а)       домішка піску, товченого каменю, слюди;

б)       колір, який залежав від температури випалу, доступу повітря,
якості дров - сухі чи сірі (останні давали багато диму);

в)       обробка зовнішньої та внутрішньої поверхні (вигладжена
рівно, відносно рівно, лощена до блиску). Цей поділ є умовним. Незрозумілі, щоправда, причини лощення окремих виробів городоцько-здовбицької культури. Можливо, це пояснюється її особливим призначенням.

Б. Гінтер та Р. Рогозінська-Гощинська відзначають, що посуд був добре випалений, міцний, проте не відзначався особливою старан­ністю виготовлення, тобто естетичністю [Ginter, Rogozinska-Go­szczynska, 1965, s. 46]. Автори також зауважують, що обробка по­верхні виконувалася різними способами: вдавленням товчених камінців, обмазуванням зовнішньої стінки розведеною глиною (ангоб). Аналогії окремим посудинам автори знаходять в Більському повіті (пункт Слохи Антопольські). Звертається також ува­га на оформлення вінець. Деякі з них заокруглені, інші - потовще­ні. На мою думку, тут могли бути наявні окремі фрагменти стжи­жовської культури (наприклад рис. 2:8).

2.4.Орнаментація кераміки

Подібності в орнаментації кераміки з Майдану Моквинського та стжижовської культури автори все ж знаходять, використову­ючи аналогії з книги Є. Глосіка «Kultura strzyzowska», 1968 p. [Ginter, Rogozinska-Goszczynska, 1965]. Один із фрагментів денець має орнамент, що теж може бути по­в'язаним із впливом стжижовської культури або й «імпортом». Згадані дослідники зупиняються на посуді типу «вухаті кубки», аналоги якого відомі з теренів Чехії, Моравії (в культурах дзвоноподібних кубків, передунетицькі), Сілезії, Куяв, Південної Люблінщини, Західної України [Ginter, Rogozinska-Goszczynska, 1965]. Ці подібності таких виробів дають уявлення про широту зв'язків і впливів культур доби середньої бронзи.

Переважно скромний декор посуду з Майдану Моквинського автори ділять на чотири групи:

1) кілька видів штампованого орнаменту;

2) пластичний орнамент з валиків (оздоблених або ні);

3) відтиски шнура;

4) насічки, ямки, виконані орнаментирами або нігтями.

Аналогії орнаментам, формам посуду приводяться з таких па­м'яток, як Чудви Костопільського району, Невір на р.Прип'ять, Гнідава (в околицях Луцька), П'ятидні Володимир-Волинського р-ну Волинської обл.

Шнурова декорація посуду (фото 7-10, 17, 20)  часто поєднується з рядами вдав­лень, насічок, а разом із особливостями тектоніки виробів справляє певне мистецьке враження. Відтиски шнура (різної товщини) наносилися одиночними, подвійними й потрійними рядами,  горизонтально, вертикально і навскіс (рис. 4). У публікації подано також докладний опис крем'яних та ка­м'яних матеріалів, серед них наявні порівняно тонкі пластини з двобічною ретушшю, ножі на пластинах, долото зі звуженою, шліфованою робочою частиною (рідкісний виріб), великі скреб­ки на пластинчастих відщепах, оброблені пологою ретушшю, пло­скі сокирки зі шліфованим робочим краєм довжиною 9-12 см, уламки серпів із залискуванням робочої частини, фрагменти на­конечників списів або кинджалів, сокира овальна в перетині, що використовувалася, напевно, для зрубування дерев, підокруглі відбивачі з кременю, уламки кам'яних сокир, виверт від просвердленого отвору сокири (рис. 5-8) .

2.5.Палеозоологічні й палеоботанічні матеріали

Дуже цінними є одержані під час розкопок житла та визначені палеозоологічні й палеоботанічні матеріали. Кістки належали тва­ринам домашнім - великій рогатій худобі (Bossp.), козі й вівці (Са-pra sp., Ovis sp.), свині (Sus sp.) та диким - борсуку (Meles meles) і сарні (Capreolus capreolus). Невизначеними залишилися ЗО фраг­ментів кісток.

Ці дані є виключно важливими для вивчення господарства на­селення городоцько-здовбицької культури регіону (скотарство, мисливство), а також ще раз підтверджують припущення про дов­ший час проживання людей в цьому житлі, а отже, і про ймовір­ність довготривалого періоду осідлого життя людей навіть в умо­вах Полісся. У житлі, крім зазначеного, були знайдені рештки дуба та бука.

Поряд з житлом, під його південною стіною, була яма, що ймо­вірно слугувала для утилізації сміття. Там було знайдено 19 фраг­ментів кераміки, 2 кремені.

Поблизу житла зібрано також чимало кераміки городоцько-здовбицької культури та, не виключено, кілька уламків посуду стжижовської культури.

2.6.Кремень та вироби з нього

У загальному описі  гатунків кременю та виробів з нього Б.Гінтер і Р.Рогозінська-Гощинська зазначають, що сировина нале­жить до т.зв.«волинського» не зовсім прозорого кременю з різ­ною барвою: темно-блакитного зі світлими плямами, плямисто­го, подібного до кшемонківського. Варто зазначити, що подібний кремінь виявлено нами в невеликому житлі стжижовської культури з с.Осова Костопільського р-ну. Можливо, кремінь подібного ґатунку - коричневий, смугастий   походить з родовищ Житомирщини.

З усіх крем'яних знахідок третина належала до знарядь: цілих і ушкоджених. Основними типами серед них є пластини, скребла, ножі, відбивачі, серпи, сокири. Серпів, в уламках, знайдено п'ять. Усі вони типологічно подібні - тонкі з розширеним кінцем, який закінчується просто або заокруглено. Подібні вироби знайдено в Мирогощі Дубенського р-ну .

Серед знайдених крем'яних сокир можна  виділили три типи:

1) невеликі плоскі з тонкими обушками;

2) масивніші лінзоподібні в перетині;

3) сокира-долото .

Подані в таблицях рисунки та фотоілюстрації крем'яних виробів винятково важливі тим, що пов'язуються з одною культурою - городоцько-здовбицькою. Тому вони є еталоном саме для цієї куль­тури. Справа в тому, що більшість пам'яток Полісся і Волині цьо­го періоду містять змішані комплекси кераміки та знарядь - стжи­жовської культури з межановицькою або городоцько-здовбицькою, часто до них додаються знахідки тшинецької культури. Тоді пов'язати знаряддя з певними видами кераміки дуже складно.

Якщо взяти, наприклад, сокири плоскі, більш масивні, лінзо­подібні в перетині, то вони є, очевидно, типовими і для комплексів стжижовських і городоцько-здовбицьких, а то й межановицьких, адже це частково синхронні культури і вироби майстрів однієї з них поширювалися серед населення іноетнічних груп.

ВИСНОВКИ

Розглянуті пам'ятки здовбицького етапу і добутий їх роз­копками матеріал дають підстави, на мою думку, вважати їх продовженням пам'яток городоцького етапу. Кера­міка здовбицького етапу за складом тіста, характером поверхні та орнаментом дуже близька до кераміки городоцького етапу, а ряд форм (горщики з кулястим тілом, миски з загнутим все­редину краєм вінець) є повторенням форм городоцького етапу. Можна додати, що на городоцькому етапі ці посудини, здебіль­шого, не орнаментовані, на здовбицькому — прикрашені шнуро­вим і нігтьовим орнаментом. Серед кераміки здовбицького ета­пу відсутні характерні для городоцького дворучні амфорки, зате з'являється ряд форм, що пов'язують пам'ятки цього часу з сусідніми культурами шнурової кераміки (амфорки з невеликими вушками, циліндричні кубки й черпаки). Культурне спадкоєм­ство пам'яток обох етапів городоцько-здовбицької культури про­стежується також на більшості кам'яних, крем'яних і кістяних виробів. На здовбицькому етапі відсутні характерні для городо­цького чотирикутні у розрізі сокири і долота з відшліфованою поверхнею та масивні долотовидні знаряддя архаїчного типу, а до нових виробів належать ножі з дугасто формованим лезом, і велика кількість більш дбайливо виготовлених широких ножевидних серпів.

Основою господарства племен городоцько-здовбицької куль­тури були, очевидно, землеробство і скотарство, допоміжними заняттями — мисливство, рибальство і якоюсь мірою збиральни­цтво. Велике господарське значення мали також видобуток кре­меню та виготовлення крем'яних знарядь для власних потреб і на обмін. Однак питома вага кожної з цих галузей господарства на окремих етапах розвитку згаданої культури була, на­певне, неоднаковою.

Уламки серпів в інвентарі поселення Майдану Моквинського ста­новлять лише 67% усієї кількості крем'яних виробів (знайдених нами). Кам'яні зернотерки і розтирачі на поселеннях у Моквинсько­му Майдані представлені також невеликою кількістю екземпля­рів. Наземні житла легкого типу городоцького етапу мали тим­часовий характер і свідчать про нетривку осілість їх жителів. Усе це вказує на те, на мою думку, що землеробство, мабуть, не було про­відною галуззю господарства жителів цих поселень. Про більш значний, порівняно з городоцьким етапом, розвиток землероб­ства на здовбицькому етапі свідчить поява на поселеннях цього часу, на мою думку, певної кількості ножевидних серпів — досконаліших знарядь, ніж вкладиші до серпів. Серпи, їх улам­ки і вкладиші, були знайдені також і  на поселеннях Зозів І і II відповідно 5,8 та 12% усієї кількості крем'яних виробів. Це означає, на мою думку, що пропорціональна кількість таких знарядь порівняно з поперед­нім періодом зросла у 1,5—2 рази. Зернотерки і розтирачі на поселеннях здовбицького етапу виявлені в усіх житлах і у біль­шості господарських ям.

Багатошаровий характер поселень зменшує наші можливості визначити на основі кісткового матеріалу ролі скотарства у господарстві жителів цих поселень. Відомо, що племена горо­доцько-здовбицької культури на обох її етапах розводили ве­лику і дрібну рогату худобу, свиней та коней, а у складі їх стад, очевидно, кількісно переважала велика рогата худоба. Інші види домашніх тварин на городоцькому етапі були, ма­буть, представлені рівною кількістю особин. На поселеннях здов­бицького етапу друге за кількістю особин місце, на мою думку, займала дрібна рогата худоба, третє — кінь, четверте — свиня. Посереднім до­казом значної питомої ваги скотарства у господарстві племен згаданої культури є численні крем'яні знаряддя для обробки шкіри — ножі і скребки, які становлять на поселеннях у Го­родку і Моквинському Майдані відповідно половину, а на по­селеннях Зозів І і II —45,6 і 46,5% (це можна побачити з уже досліджених фактів науковцями поселень Зозова) загальної кількості крем'я­них виробів. До цієї групи знахідок належать також крем'яні ножі для розкроювання шкіри та численні кістяні проколки.

Роль мисливства і рибальства у господарстві племен згада­ної культури була, мабуть, незначною: рибальство підтверджене знахідкою одного рибальського гачка, а дикі тварини у кістко­вому матеріалі представлені поодинокими кістками козулі, оле­ня, кабана і бобра. Предмети озброєння (кинджали, вістря спи­сів, дротиків і стріл) на поселеннях становлять 4—7% усієї кількості знайдених там крем'яних виробів (це можна побачити, знову ж таки, з уже досліджених фактів науковцями поселень Зозова). А втім, ці знахідки можна розглядати не тільки як мисливську, на мою думку, а й воєнну зброю.

     Важливою галуззю господарства племен городоцько-здовби­цької культури був, як уже видно з усіх досліджень, видобуток і обробка кременю. Пов'язані з цією культурою місця видобутку кремневої сировини зараз відомі тільки біля Городка і Половлі (але дуже мало відомі на території Моквинського Майдану, що розташований неподалік від нашого села Голубне), однак на всіх поселеннях, зокрема на розташованих біля виходів на поверхню покладів волинського кременю, трапились численні рогові і кістяні зна­ряддя до видобутку кременю, ковадла для нанесення ретуші, шліфувадла, нуклеуси, відбійники та велика кількість відщепів, сколів з нуклеусів, пластин і заготівок знарядь. Предмети, ви­готовлені з волинського кременю, відомі також далеко за ме­жами Волині — на Поділлі, у Передкарпатті та майже на всій території сучасної Польщі. Цей факт свідчить, що волинські майстерні працювали не тільки для забезпечення потреб жи­телів поселень, на яких були розташовані, а й для обміну з су­сідніми племенами.

Список використаної літератури

1.Арциховський А. Б., Тихомиров М. Н. Новгородские грамоты на бересте ( из раскопок 1951 г.) М., 1953.

2.Андрієнко Т.Актуальні проблеми створення Надслучанського регіонального ландшафтного парку . Рівне.1999.

3.Бліфельд Д. І. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. К., 1977.

4.Вознесенская Г. А. Кузнечное ремесло;//Новое в археологии Киева. К.. І 981.

5.Высоцкий С. А. Древнерусские надписи Софии Киевской. К., 1966.

6.Гончаров В. К. Райковецкое городище. К.. 1950.

7.Греков Б. Д. Киевская Русь. М., 1953. 8.Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т. К.. 1991. Т.1.

9.Даркевич В. П. Произведения заладного художественного ремесла в Восточной Европе//Свод. Ареол источников. М., 1966. Вып. Е 1—57.

10.Дем”янчук Григорій. Барви Полісся.Нариси.Львів , в-во „Каменяр”,1975.

11.Дем”янчук Г. Звідки тече та річка . Рівне ,в-во „Азалія”,2001

12.Довженок В. Й. Землеробство Давньої Русі. К., 1961.

13.Дорошенко Д. Нарис історії України; У 2 т. К.. 1991. Т. 1

14. Свешніков І.К. Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці ІІІ – на початку ІІ тисячоліття до нашої ери. «Наукова думка».К.,1974, С. 80-95

15.Історія міст і сіл Української РСР. Рівненська область.Київ.1973.

ДОДАТКИ